Загиблі герої Чернігівщини: Рубцов Сергій. Кочубей Володимир. Залозний Олександр

16 грудня 2025 року, будучи вірним військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши свій військовий обов’язок, під час виконання бойового завдання загинув житель села Любечанинів Сергій Володимирович Рубцов. 

Сергій народився 21 грудня 1982 року у місті Остер, навчався в Остерському ліцеї №1. Після закінчення школи здобув фах зварювальника у професійному училищі, працював за спеціальністю у будівельному комбінаті при Верховній Раді України.

Від дитячих років перебував під опікою тітки — Матюшко Надії Петрівни. Його знали як щиру, добру та життєрадісну людину, яка мала багато друзів і користувалася повагою серед навколишніх.

18 серпня 2025 року Сергій за контрактом став до лав Збройних Сил України, аби захищати рідну землю та майбутнє нашої держави.

У Героя залишилася п’ятирічна донька Софія.

Володимир Кочубей народився 18 жовтня 1967 року в селі Райгородок. Закінчив 8 класів місцевої школи, згодом здобув фах механіка в Глухівському технікумі. Пройшов строкову військову службу. Деякий час мешкав і працював у столиці. Потім одружився та переїхав до Мени, де служив у поліції.

Згодом життєва стежина знову привела його до рідного села.

Володимир Кочубей був доброю, світлою людиною зі спокійною вдачею та чуйним серцем. Особливою його віддушиною була риболовля.

20 травня 2024 року Володимир Іванович був призваний на військову службу та став на захист України від російського ворога.

Він служив мужньо й гідно – командиром 1 єгерського відділення 2 єгерського взводу 1 єгерської роти 3 єгерського батальйону 152-ї окремої єгерської бригади. Залишаючись вірним Військовій присязі та Українському народові, сумлінно й самовіддано виконував свій військовий обов’язок.

На жаль, 16 вересня 2024 року стало днем його останнього бою. Володимир Кочубей загинув під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області.

Понад рік і три місяці воїн вважався зниклим безвісти. Рідні жили надією, чекали, вірили… Та, на жаль, днями отримали найстрашніше підтвердження.

У захисника залишились батьки, сестра, син.

На Луганщині майже півтора року тому загинув 21-річний солдат із Вертіївки. Востаннє виходив на звʼязок 15 липня 2024 року поблизу Сватового на Луганщині. 

Ймовірно, тіло повернули під час одного з останніх обмінів.  На щиті повертається молодий воїн, старший солдат Національної Гвардії України - Залозний Олександр Юрійович. Йому був лише 21 рік. Прощання із Героєм відбулося 26 грудня 2025 року у Покровській церкві у Ніжині.

Поховали військового у Вертіївці на центральному кладовищі. 

26 грудня 2025 року оголошено днем жалоби у Вертіївській громаді.