Цікава історія: медицина Чернігова
У другій половині 1920-х рр. кількість захворювань у Чернігові почала скорочуватись, що стало можливим завдяки покращенню санітарного та побутового стану міста. Якщо у 192 р. на тиф у Чернігові перехворіло 1674 містянина, то у 1926 р. – 117. У другій половині 1920-х рр. на скарлатину хворіли вдвічі менше чернігівців у порівнянні з початком 1920-х рр. Та все ж спалахи епідемій черевного тифу тривали до кінця 1920-х рр.
Упродовж 1921-1923 рр. найбільше чернігівців помирало від інфекційних хвороб. Втім, після подолання голоду, поступового налагодження мирного життя, поліпшення санітарного стану та забезпечення городян засобами гігієни чисельність хвороб, що призводили до летальних випадків, зменшилася удвічі.
Впродовж 1920-х рр. вживали різні заходи для зниження рівня захворюваності та протидії епідеміям у Чернігові. Влаштовували суботники та «тижні чистоти» за участю жителів для прибирання вулиць і дворів. З 1921 р. прилеглі до приватних будинків вулиці прибирали від сміття самі жителі цих будинків. За чистотою дворів слідкували управдоми. Попри це, згідно з історичними даними, в на середині 1920-х рр. 70 % дворів Чернігова мали антисанітарний вигляд і стан, зібране сміття тижнями не вивозилося. За відсутності достатньої кількості двірників прибирали лише половину вулиць.
Сто років тому лікувальних закладів у Чернігові було 12. Дорослі городяни отримували медичну допомогу у трьох лікарнях: Першій міській, Другій міській інфекційній, Третій міській лікарні ім. Розенеля та медичних закладах, які тоді називали словом «лечебниця».
Лікарні Чернігова 1920-х рр. можна поділити на такі: загальні медичні заклади, доступні всім категоріям населення, та лікувальні установи робмеду, де медичну допомогу отримували застраховані робітники, службовці та незначна частина членів профспілок. У 1920-х рр. до категорії застрахованих входили ті робітники, котрі сплачували кошти до страхового фонду міста.
Найстаріший медичний заклад Чернігова — Земська лікарня, заснована у 1891 р., і яка до перевороту 1917 р. була єдиною лікарнею міста. Заклад був розташований на вул. Шевченка (нині це — територія сучасної першої міської лікарні на пр. Миру). Після революції його спочатку перейменували на 80-ту Губрадлікарню, потім – на радлікарню. З-поміж усіх відділень найбільшим було психіатричне. Розширення радлікарні почалося з середини 1922 р., їй надали додатково 25 приміщень. Всі будівлі були невеликі, одноповерхові та дерев’яні. Кожна мала в середньому 4-6 кімнат.
На той час це була найбільша лікарня міста, розрахована на 420 хворих. Після її розширення стало можливим створення додаткових відділень. У 1922 р. тут почали діяти три нових відділення: акушерське, офтальмологічне та отоларингологічне. Відтак, з моменту розширення і до кінця 1920-х рр. у радлікарні працювали 9 відділень.
Для лікування поранених під час І Світової війни у Чернігові заснували лікарню Червоного хреста на вул. Свердлова в районі Красного мосту (це частина сучасної вул. Гетьмана Полуботка). Вона діяла до 1921 р. у складі трьох відділень: гінекологічного, хірургічного та терапевтичного. Лікарня Червоного хреста була розрахована на 100 хворих. Найбільшим було терапевтичне відділення на 60 хворих. З 1921 р. відділення Червоного хреста функціонувало при Першій міській лікарні. Загалом ця лікарня мала чотири приміщення.
На початку 1920-х кількість інфекційних захворювань серед населення все ще була значною, часто спалахували епідемії. Аби забезпечити лікуванням якнайбільше хворих та знизити рівень передачі інфекції пацієнтам інших відділень, відкрилися дві лікарні для інфекційних хворих — дорослих і дітей.
Другу інфекційну лікарню було створено у 1920 р., і вона була розрахована на 50 хворих. Коли ж для неї виділили два будинки по вул. Старобілоуській, заклад став спроможний приймати до 75 осіб. В 1921 р. відкрилася дитяча інфекційна лікарня ім. Леніна на 80 хворих.
У 1920-х рр. у Чернігові діяли також бактеріологічний інститут та інститут фізичних методів лікування ім.Воровського. Перший розпочав приймати пацієнтів задовго до Жовтневого перевороту (в 1912 р.), а з 1915 р. і до кінця 1920-х рр. у ньому діяли п’ять лікувальних відділів.
Інститут фізичних методів лікування ім. Воровського заснований вже за радянської влади – 20 грудня 1923 р. Ця будівля зберіглася до нашого часу (нині це проспект Миру, 36). Впродовж 1920-х рр. тут діяв стаціонарний відділ. Курс лікування тривав 1,5 місяці. Інститут одночасно приймав до 55 пацієнтів.
Туберкульоз з 1924 р. набув у Чернігові особливої гостроти. Серед основних причин поширення захворювання можна назвати антисанітарний стан вулиць та житлову кризу. Тісне співіснування призводило до швидкої передачі хвороб співмешканцям будинків. Обидва диспансери були невеликими.
Тубдиспансер розташовувався в невеликому будинку на вул. Урицького (нині це вул. П’ятницька) та здатен був прийняти не більше 10 стаціонарних хворих. З 1924 р. при тубдиспансері запрацювала лікарня. У тубдиспансері чернігівців обслуговували чотири лікаря та шість медпрацівників. Тут лікувалися в основному застраховані особи. За рік ця установа обслуговувала до 200 застрахованих хворих
Вендиспансер знаходився на вул. Селюка (частина сучасної вул. Г. Полуботка) і був ще менший за розміром, аніж туберкульозний. У ньому працювали три лікаря та два медпрацівники. Вендиспансер займав одну невелику будівлю, тому на стаціонарі тут одночасно перебували не більше шести хворих.
Крім стаціонарної, жителі Чернігова отримували й амбулаторну допомогу. Амбулаторії 1920-х рр. були прототипами сучасних поліклінік. Це були невеликі медичні заклади, в яких городянам надавали медичні консультації. Лікарський склад та спектр послуг залежали від приналежності амбулаторії до лікарні, підприємства чи диспансеру. Найменшими були амбулаторії на базі підприємств. Зокрема, на заводі «Жовтневий молот» амбулаторія вміщувалась в одній кімнаті, де медичну допомогу працівникам заводу надавали лікар, два його помічники та медсестра.
У березні 1922 р. у Чернігові запрацювала перша в місті поліклініка. До того це була невелика амбулаторія, розташована в дерев’яному одноповерховому приміщенні по вул. Сіверянській (нині вул. Коцюбинського). За рік після її розширення та перетворення на робполіклініку цьому медичному закладу надали двоповерхове приміщення по сучасній вул. Магістрацькій, розраховане на 12 кабінетів. Робполіклініка була значно більшою за типові амбулаторії, розміщувалась в окремому приміщенні та вважалась самодостатнім медичним закладом.
Згідно з архівними даними, чернігівці мали можливість звернутися по допомогу до лікарів п’яти спеціальностей: терапевта, хірурга, гінеколога, офтальмолога та стоматолога. У поліклініці працювала аптека. З кінця 1922 р. почав функціонувати і кабінет з нервових хвороб. Упродовж 1920-х рр. робполіклініку щодня відвідували в середньому 240-250 хворих. Приміщення, де здійснювали огляд хворих, були невеликі, тому одна кімната, як правило, виконувала роль кабінету одразу для декількох фахівців.
Аби потрапити на прийом, чернігівці записувалися за 4-5 днів. Велика кількість пацієнтів та тривале очікування у чергах спричиняли конфлікти між лікарями та хворими або їхніми родичами.
На початку 1920-х рр. жителям міста надавали допомогу 28 лікарів. Відтак, один лікар обслуговував близько 1200 чернігівців. Впродовж 1920-х рр. кількість лікарів і медичного персоналу зросла. У 1923-1925-х рр. до штату Інституту фізичних методів лікування ім. Воровського входили сім лікарів і десять медпрацівників. У другій половині 1920-х рр. їхня кількість загалом зросла до 28. Та в деяких закладах лікарів бракувало. Зокрема, у дитячій лікарні ім. Леніна працювали лише два лікаря, два помічника лікаря та десять санітарів.
Зокрема, впродовж 1923 р. лікарі оглянули на дому 13872 чернігівців. Після запису у реєстратурі, хворий отримував ордер. На кожен виклик лікар отримував корінець (папірець), у якому вказував рецепт. Отримати ліки можна було лише за рецептом. Аптеки міста зазвичай працювали при лікарнях.
Типовою причиною затримок у візиті додому була нестача лікарів, що проводили огляд хворих, а відтак — неможливість оперативно відреагувати на всі виклики. Тривалість робочого дня у лікаря складала шість годин. Враховуючи те, що карета швидкої у Чернігові була одна, і її послугами користувались у виняткових випадках, лікарі ходили на виклики пішки. Один лікар за день відвідував не більше восьми хворих. У кожній з лікарень Чернігова було кілька основних лікарів, котрі обслуговували виклики додому. Ще однією причиною невчасного реагування на виклик хворого було небажання проводити огляд безкоштовно, зважаючи на умови, в яких доводилося працювати лікарям.
Впродовж 1936-1939 рр. на території міської лікарні на тодішній вул. Шевченка, 68 тривало будівництво хірургічного корпусу та пологового будинку. У січні 1936 р. на спорудження хірургічного корпусу було виділено 800 тис. руб. Однак загальна безвідповідальність адміністрації, нестача фінансування та будматеріалів перетворили обидва майбутні лікарняні заклади на довгобуди. У лютому 1939 р. «облбудтрест» дорікав «наркомздраву» через погане постачання будівництва. Хірургічний корпус ввели в експлуатацію лише в грудні 1939 р.
Та незважаючи на економічні негаразди, брак фінансування, кваліфікованих лікарів, сфера медичного обслуговування населення Чернігова поступово та впевнено розвивалася. Як доказ цьому — будівництво нових медичних споруд, збільшення штату медичних працівників, поступове забезпечення медичним обладнанням. Цей процес був природним, зважаючи на становлення міста, збільшення його площі, кількості населення та потреб щодо якісного медичного обслуговування.
Коментарі
Дописати коментар