Історії Воїнів: Дмитро Позняк

Дмитро Позняк отримав мінно-вибухову травму: вогнепальний багатоуламковий перелом обох стегнових кісток.

“Я – бойовий медик, тож першу допомогу надав собі сам. Наклав турнікет на одну ногу, на іншу – допоміг побратим. Під час евакуації розумів свій стан, відсутність пульсу на променевій артерії, тобто геморагічний шок (крововтрата) та гіпотермія (не зважаючи на температуру + 40, було дуже холодно). Казав побратимам, яку подальшу допомогу мені надавати. Вже після того, як мене забрав медевак, зробили переоцінку стану. Я також намагався вставити свої 5 копійок та казав, які препарати та в якій кількості вводити”, – ділиться ветеран. 

У першому стабілізаційному пункті все ж хотіли зробити ампутацію. 

“Вдалося переконати, що цього робити не варто, – жартує захисник. – Втім, ризик ампутації ще тривалий час“висів”. Шлях збереження своїх ніг був тернистим: апарати зовнішньої фіксації, система скелетного витяжіння, встановлення пластини в одну ногу та стержня в іншу. Плюс супутні проблеми з сідничними нервами та інше. І все ж через 9 місяців стало зрозуміло, що нема зрощення кісток. Довелося все переробити з використанням біотрансплантанту  та нових внутрішніх фіксаторів”.

Дмитро зауважує, що кожному пораненому потрібна підтримка психолога. 

“Дах буде протікати. Я думав: місяців три і я буду штурмувати посадки. Аж тут чуєш “нема консолідації, катайся на кріслі колісному”… Сильний удар – втрата друга. Я працював з психологом. Наразі з ПТСР намагаюся впоратися сам. Чернігову пощастило, що в області є хороший профільний відділ, який скеровує до фахівців”.

Загалом захисник провів 1,8 року в кріслі колісному; 2 місяці на милицях, але на одній нозі; 5 місяців на двох ногах та милицях; і от 3 місяці ходить на своїх двох, іноді використовуючи тростину. Сходи поки даються складно. Лікування триває досі.

“Маю маленьку донечку. Поставив за мету: коли вона зробить свої перші кроки, я маю йти поряд, – ділиться ветеран. – Мені не вдалося б пройти увесь цей шлях, якби не моя дружина. Вона - моя головна підтримка. Впевнений, аби ще мій друг Олексій Дяговець (воїн загинув тоді ж, коли Дмитро отримав поранення. - Авт.) був поряд, я б впорався швидше”.

Джерело