Загиблі герої Чернігівщини: Ткаченко Олександр. Пасічник Микола. Лінник Андрій

Олександр Володимирович Ткаченко народився 21 березня 1978 року в Новій Басані, навчався в місцевій школі. Був старанним цілеспрямованим хлопцем. У 1998 році закінчив Прикарпатський юридичний університет в Івано-Франківську, а згодом — Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого.

Працював дільничним інспектором у Чернігові та в Новому Бикові. Останні роки цивільного життя був старшим оператором АЗС у Києві.

6 липня 2024 року Олександра Ткаченка мобілізували до лав Збройних сил України. 30 серпня 2024 року він загинув у бою поблизу Новоградівки Покровського району на Донеччині. Понад рік воїна вважали зниклим безвісти, згодом до рідних надійшло сповіщення, що боєць загинув.

Поховали воїна у селі Вороньки Новобасанської громади, де він проживав із родиною.

У нього залишилися дружина Наталія, донька Каріна, син Максим, мати та сестра.

Микола Георгійович Пасічник народився 14 липня 1983 року в селищі Романешти (республіки Молдова). Там він пішов до 1 класу та провчився два роки.

У 1994 році сім'я переїхала до села Прохори Борзнянської громади, де Микола закінчив школу.

Далі навчався в Мринському професійно-технічному училищі.

Розпочинав свою трудову діяльність у Чернігові. Працював різноробом на заводі "Ясен", КП "Шкільне".

13 червня 2025 року Миколу мобілізували до лав ЗСУ. Проходив перепідготовку в Житомирському навчальному центрі. Потім захищав кордони України на Сумському напрямку.

2 вересня 2025 року останній раз виходив на спілкування з рідними.

Загинув Микола Пасічник 3 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Садки Сумського району Сумської області, внаслідок вибухового осколкового поранення.

Поховали воїна у селі Прохори.

У нього залишилися дружина, двоє синів та мати.

Андрій Володимирович Лінник народився 31 травня 1994 року в Ніжині. Навчався у місцевій школі № 9. Потім — у Ніжинському училищі №35, де здобув спеціальність "автослюсар".

У цивільному житті працював у ТОВ ВКП "Паритет-К", де займався виготовленням сейфів.

З перших днів повномасштабного вторгнення Андрій Лінник разом із батьком допомагав територіальній обороні міста, а наприкінці року його мобілізували.

"Спочатку служив у місцевій частині, а згодом потрапив до 95 ОДШБ. За цей час служби, де він тільки не брав участь у боях: і у Донецькій області був, і у Луганській, і у Херсонський, багато де", — згадує його сестра Катерина.

Мав посаду солдата. Зник безвісти 25 січня 2025 року.

"Обміняли тіло внаслідок репатріації 6000 тіл. Дуже тяжко чекати новину про сина протягом одинадцяти місяців", — розповів батько Андрія.

"Не допускав сварок і завжди згладжував усі «гострі кути», компанійський, вміє знайти спільну мову з усіма. Дуже добрий і ніколи не відмовляв у допомозі. Дуже любив тваринок та завжди їх підгодовував, не міг пройти повз. Умів слухати та чути та завжди давав слушні поради старшій сестрі. Він романтик, який любив небо, щирих людей та квіти", — так про Андрія згадує старша сестра Катерина.

 Поховали воїна у Ніжині.