Загиблі герої Чернігівщини: Ткаченко Олександр. Пасічник Микола. Лінник Андрій

Олександр Володимирович Ткаченко народився 21 березня 1978 року в Новій Басані, навчався в місцевій школі. Був старанним цілеспрямованим хлопцем. У 1998 році закінчив Прикарпатський юридичний університет в Івано-Франківську, а згодом — Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого.

Працював дільничним інспектором у Чернігові та в Новому Бикові. Останні роки цивільного життя був старшим оператором АЗС у Києві.

06 липня 2024 року був призваний на військову службу Ніжинським РТЦК та СП, ніс службу у лавах Збройних Сил України. Приймав участь у бойових діях по захисту України на посаді стрільця- номера обслуги 1-го парашутно-десантного відділення 2-го парашутно-десантного взводу 3-ї парашутно-десантної роти 1-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Будучи відданим військовій присязі на вірність українському народу, виконуючи бойове завдання по захисту України, стримуючи просування ворога біля населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області, 30 серпня 2024 року отримав поранення несумісне з життям.

Похований 12 грудня 2025 року в селі Вороньки (Ніжинський район, Чернігівська область).

У нього залишилися дружина Наталія, донька Каріна, син Максим, мати та сестра.

Микола Георгійович Пасічник народився 14 липня 1983 року в селищі Романешти (республіки Молдова). Там він пішов до 1 класу та провчився два роки.

У 1994 році сім'я переїхала до села Прохори Борзнянської громади, де Микола закінчив школу.

Далі навчався в Мринському професійно-технічному училищі.

Розпочинав свою трудову діяльність у Чернігові. Працював різноробом на заводі "Ясен", КП "Шкільне".

13 червня 2025 року Миколу мобілізували до лав ЗСУ. Проходив перепідготовку в Житомирському навчальному центрі. Потім захищав кордони України на Сумському напрямку.

2 вересня 2025 року останній раз виходив на спілкування з рідними.

Загинув Микола Пасічник 3 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Садки Сумського району Сумської області, внаслідок вибухового осколкового поранення.

Поховали воїна у селі Прохори.

У нього залишилися дружина, двоє синів та мати.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Андрій Володимирович Лінник народився 31 травня 1994 року в Ніжині. У шкільні роки був активною дитиною, грав у футбол, за що неодноразово отримував медалі та грамоти.
‎Після 9 класу пішов навчатись в Ніжинський професійний аграрний ліцей, де здобув спеціальність слюсар по рихтовці машин та отримав водійські права.
‎У цивільному житті багато де працював. Змалечку допомагав знайомому збирати велосипеди, за що завжди отримував кишенькові гроші на морозиво. Коли виріс працював на меблевій фабриці, де допомагав виготовляти та фарбувати вироби для ванної кімнати.
‎Останнім місцем роботи було ТОВ ВКП "Паритет-К", де займався виготовленням сейфів.
‎Андрій не боявся роботи. Якщо щось не виходило – починав знову і знову, доки не вийде як треба.
‎Проживав разом з сестрою та її сім'єю, але і до батьківської хати завжди приходив, щоб допомогти.
‎Не допускав сварок і завжди згладжував усі «гострі кути», компанійський, вмів знайти спільну мову з усіма. Дуже добрий і ніколи не відмовляв у допомозі: не міг залишатися осторонь, коли в когось із знайомих траплялась біда. Дуже любив тваринок та завжди їх підгодовував, не міг пройти повз. Одного разу навіть приніс додому маленьке цуценя, вигодував його з піпетки – сім'я просто не змогла вигнати маленьку знайду.
‎Умів слухати та чути та завжди давав слушні поради старшій сестрі. Він був  романтиком, який любив небо, щирих людей та квіти.
‎Мав сіро-голубі очі, які світилися надією на майбутнє. Був гарним хлопцем з ямочками на щоках при посмішці та чорним волоссям, яке трохи вилось, коли відростало.
‎Неймовірно любив свого хрестика, кожну вільну хвилину у відпустці проводив разом з ним: ходили на риболовлю чи "крутили" стареньку техніку в батьківському сараї.
‎Як згадують побратими: "Не конфліктний, вмів слухати та дуже любив готувати – міг із нічого приготувати щось смачненьке"
‎З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України Андрій Лінник разом із батьком допомагав територіальній обороні міста, а наприкінці року його мобілізували. Спочатку служив у місцевій частині. За цей час служби, де він тільки не брав участь у боях: на Донецькому, Луганському,  Херсонському, Запорізькому напрямках.
‎Після 2 року служби отримав учасника бойових дій.
‎На початку 2025 року долучився до складу 95 оДШБ частини А1910.
‎25 січня 2025 року, виконуючи наказ по утриманню стратегічно важливої позиції на Курському напрямку, він опинився під масованим обстрілом. Попри пряму загрозу життю, Андрій не залишив вогневу позицію, продовжуючи вести бій. Після артобстрілу противника – зник безвісти. Родина довгих десять місяців жила надією та молитвою, але Герою назавжди 30.
‎У Андрія залишилися батьки, старша сестра, зять та хрещеник.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).