Постаті: Ольга Петлюра

Ольга Петлюра (до шлюбу Більська) народилася 23 грудня 1885 року в селищі Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Прилуцький район Чернігівської області). Доля не обіцяла Ользі Опанасівні випробувань: дитинство доньки вчителя мала би бути цілком безхмарним, але змалечку вона осиротіла. Вихована бабусею у скромності, праці та ощадливості, Ольга закінчила гімназію з відзнакою, стала вчителькою молодших класів і вирушила до Києва навчатися на Вищих жіночих курсах. Зупинилася у родичів, які й заходилися прилаштувати сироту – знайти їй нареченого. Вони познайомили 23-річну Ольгу з 29-річним Симоном Петлюрою.

Стосунки Ольги та Симона розпочалися з листування. Згодом Ольга подалася до нього, навчалася в університеті, підробляла репетиторством і вишиванням, допоки Петлюра працював бухгалтером і видавав журнал "Украинская жизнь". Ольга мріяла про офіційний шлюб, але, боячись дратівливого, вибухового характеру Петлюри, жила з ним "на віру" й роками соромилася перед подругами, пишучи, що "вийшла заміж". Навіть народження доньки Лесі 25 жовтня 1911 року не прискорило їхнього шлюбу. Симон Петлюра зареєстрував стосунки з Ольгою лише через сім років після знайомства – у 1915-му.

Сім'я плекала справжню українську атмосферу. Ольга Петлюра, яку родичі описували як високу, струнку жінку з чудовими чорними очима, була життєрадісною і прищеплювала доньці любов до України: водила дівчинку до українського садочка, читала українські книжки, шила національний одяг і розмовляла тільки українською мовою.

Восени 1917 року родина переїхала до Києва. Життя їхнє було скромним. Ольга активно допомагала у шпиталях, брала участь у діяльності жіночих товариств. Коли Симон Петлюра очолив Директорію УНР, пані Ольга, попри свій статус першої леді, залишалася в тіні: уникала офіційних імпрез і публічності, на відміну від своїх попередниць, дружин Михайла Грушевського та Володимира Винниченка.

Наприкінці листопада 1919 року для Ольги Петлюри розпочалася важка емігрантська дорога, що пролягла через Прагу, Варшаву, а згодом і Париж. У 1922 році сім'ї нарешті вдалося об'єднатися у Варшаві. Симон Петлюра під іменем Володимира Редліха разом із родиною жили у великій скруті, в невеликій кімнатці.

30 грудня 1923 року Симон Петлюра з паспортом на прізвище Степана Могили покинув Варшаву. Перебрався до Угорщини, потім – до Відня, Женеви й Парижа. Зрештою, прагнучи безпеки та стабільності, Ольга з Лесею також переїхали до Парижа до чоловіка й батька. Однак навіть тут, у Франції, вони з міркувань конспірації та безпеки були змушені жити окремо від Симона Петлюри.

25 травня 1926 року життя Ольги Петлюри перекреслили сім пострілів агента ГПУ Самуїла Шварцбарда на паризькій вулиці. Це стало початком нового випробування – судового процесу, що тривав 16 місяців. Увесь цей час Ольгу з донькою цькували, а виправдувальний вирок Шварцбарду, який мав сплатити лише один франк штрафу, став останньою краплею.

На тлі цих потрясінь Леся захворіла на туберкульоз. Ольга присвятила себе вихованню хворої доньки, витрачаючи всі кошти на лікування. Сама Ольга Опанасівна почала втрачати слух. У листопаді 1941року в санаторії у містечку Камбо на 30-му році життя Леся померла.

З цього моменту Ольга Петлюра почувалася неживою. Вона проводила дні на цвинтарі Монпарнас біля могил рідних. Жінка повністю втратила слух, але не втратила зацікавлення до всього українського, підтримуючи фінансово хворих українських ветеранів в еміграції. Українки у Франції називали її "сивою голубкою", а французи – "ля гранд дам де л'Юкрен" (велика дама України).

Ольга Петлюра відійшла на вічний спочинок 23 листопада 1959 року в Парижі. Похована поруч з донькою та чоловіком. У прощальному слові її назвали "типовою представницею українського жіноцтва".

Життя Ольги Петлюри – це хроніка особистої стійкості на тлі національної трагедії. Пройшовши шлях від скромної вчительки з Чернігівщини до першої леді Української Народної Республіки, Ольга Опанасівна розділила з чоловіком усі надії, злети й падіння Української революції.

Джерело