Історії Воїнів: військовослужбовець Дмитро

Два місяці на позиції. Дмитро підкреслює – за власним бажанням, під свою ж відповідальність. Він щойно вийшов, – навіть у розташуванні в селищі почуваєшся трохи дивно після такого часу на нулі. Там – розуміння з півслова, внутрішні жарти, зрозумілі тільки своїм.

– Що найскладніше? – перепитує Дмитро. – Не спати. Коли надовго заходиш, найважче не спати. Постійні чергування, постійна готовність виконувати свою роботу.

Уранці 24 лютого 2022 вони з дружиною збиралися йти до РАЦС реєструвати новонародженого сина. А пішов Дмитро до військомату. Пройшов здоровезну чергу – так і отримав розподіл до 58 бригади.

– Пішов, бо треба було, щоб ворог не прийшов до мого дому. Треба захистити свою родину, – каже Дмитро.

Вони мешкали у Чернігові, родом обидва з дружиною з області. І перший бойовий досвід він отримав саме на малій батьківщині. Під чернігівським селом Буди батальйон вів важкі бої.

На строковій службі Дмитро був навідником САУ 2С1 «Гвоздика». Тепер його поставили навідником до міномета. «Гвоздика» – це гаубиця, призначена для навісної стрільби, то принцип схожий до міномета, ті самі кути пострілу. Найбільший страх мінометника, каже Дмитро, – помилитися з кутом і накрити своїх.

Із підрозділом він пройшов під час повномасштабки увесь бойовий шлях. «Півроку стояли під Пречистівкою на Донеччині», – згадує Дмитро. І тут треба розуміти, що насправді означає «стояли». «Стояти півроку» на фронті – це півроку не давати ворогу просунутися.

– Само тяжче – втрачати побратимів, з ким ти багато чого пройшов разом, – каже Дмитро. Це в розповіді про бої під Кремінною на Луганщині. Їх було троє друзів від самого початку – тепер двоє, одного вони втратили там.

З кінця осені 2024 року 3 мотопіхотний батальйон (тоді ще 16 ОМПБ) отримав нове призначення – на північ Харківщини. Про зміни у війні за останні роки, передусім за кількістю дронів, знають усі. Стало важче і мінометникам, їхні розрахунки – серед пріоритетних цілей ворога.

– Вони нависають, стріляти неможна, а розумієш, що ворог лізе. Не так за себе переживаєш, як за те, що піхота страдає, хочеться помогти хлопцям, не допустити противника до них, – розповідає Дмитро.

Тому доводиться ще більше уваги приділяти маскуванню. Подробиць тут не буде, та нові способи маскування – справді важка і складна робота. Зараз Дмитро молодший сержант, із навідників його перевели – він командир міномету. Тут відчуваєш відповідальність не лише за себе, а й за хлопців поруч.

Напередодні Різдва Дмитро вийшов з позиції, і тут його чекали нагороди – відзнака Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест» та почесна відзнака 58 окремої мотопіхотної бригади «Сила волі». Йому переказали також привітання з нагородами від командира 3 мотопіхотного батальйону Михайла Семененка:

– Це визнання відваги й сумління, зразкової служби та бездоганного виконання бойової роботи. Саме на таких хлопцях тримається військо, – каже комбат.

За матеріалами фейсбук