Загиблі герої Чернігівщини: Петров Петро. Довженок Андрій. Гайдай Вячеслав

Петров Петро Романович народився 28 серпня 1998 року в селищі Ладан. Після закінчення Ладанської гімназії вступив до Сокиринського професійного аграрного ліцею, здобувши фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.

Працелюбність була головною рисою характеру Петра. Він ніколи не боявся труднощів та знаходив справжню радість у роботі, надихаючи оточуючих своєю наполегливістю і життєвою силою.

Зі слів колишнього класного керівника Петра, Шемет Валентини Іванівни, хлопчик завжди був  допитливий та щирий, працелюбний та товариський, його поважали та любили в класі та в школі. Він мріяв про життя, будував плани на майбутнє, ідучи через перемоги та поразки…

Однокласник Олександр Власенко говорив, що Петро був справжнім другом і товаришем, він ніколи не залишався осторонь від чужої біди і готовий завжди прийти на допомогу. Для їхнього класу – непоправна втрата, яку не можна забути. Однокласники гордяться своїм другом і він вічно буде в їх серцях та пам’яті.

У 2018 році Петров Петро Романович проходив строкову службу, а в кінці 2019 року став до лав Національної гвардії України. Після проходження підготовки він обійняв посаду хіміка-розвідника взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту батальйону підтримки, а згодом отримав підвищення – головного сержанта взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту батальйону підтримки бригади Національної гвардії України «Рубіж». Побратими згадують його як надійного товариша, який ніколи не підводив, міг собою закрити під час бою і до останнього подиху залишався вірним присязі.

Загинув наш Герой 12 квітня 2026 року від ворожого FPV-дрону під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку зі зброєю в руках, до останнього подиху захищаючи право своєї родини та кожного з нас на мирне, вільне, незалежне майбутнє…

З невимовним болем та жахливим розпачем залишилися найрідніші Петра: мати Олеся, бабуся Віра, дядько Олег.

Світлий спомин про Петрова Петра Романовича – надійного сина, люблячого внука, вірного друга та відважного бійця – назавжди залишиться в наших серцях і літописі Ладанської територіальної громади…

Андрій Олегович Довженок народився 15 червня 1990 року у Чернігові. Навчався в школі №12, потім — у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка. Багато років захоплювався виробами з дерева, вдосконалював свою майстерність і згодом відкрив власне діло – цех з виготовлення виробів з дерева ручної роботи "Karlo and Son", який працював в Україні і за кордоном.

У 2025 році доєднався до лав ЗСУ. Спочатку був мінометником. Згодом почав навчатися на оператора дронів.

Брав участь в боях на Харківському напрямку.

Загинув Андрій Довженок на позивний "Фанта" 11 квітня 2026 року під Ізюмом, Харківської області.

Поховали воїна у Чернігові на кладовищі "Яцево".

В нього залишилися мама, сестра та племінниці.

Гайдай Вячеслав Анатолійович  народився 27 листопада 1982 року в селі Горобіївка Прилуцького району (колишній Срібнянський район) Чернігівської області. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. У 1988 році Вячеслав пішов до першого класу Горобіївської середньої школи. По закінченню 9 класів вступив до Дігтярівського СПТУ №32. Навчався з 1999 по 2001 роки та здобув спеціальність тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. З 14.11.2001 по 20.06.2002 роки проходив строкову військову службу. По завершенню служби Вячеслав розпочав свою трудову діяльність у СВК "Колос" села Горобіївка.

Через деякий час працевлаштувався на будівництво в місті Києві.  Після завершення терміну служби працював трактористом в СТОВ "Батьківщина". Був одружений. Разом з дружиною Катериною народили та виховали трьох діток: сина та двох доньок. В такому складі родина Гайдай, разом з мамою військового, постійно проживали в ріднму селі Горобіївка.

З першого дня повномаштабного вторгнення Гайдай Вячеслав не вагаючись став на захист Батьківщини. 24.02.2022 року був призваний до Збройних Сил України на військову службу за мобілізацією.  Мав звання - солдат.

20.01.2025 року під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійського обстрілу противником поблизу населеного пункту Времівка Волноваського району Донецької області, військовий зник безвісти. Офіційно Вячеслав Анатолійович вважається загиблим 20.01.2025 року. Церемонія прощання з полеглим воїном-земляком та поховання відбулися 22 квітня 2026 року на центральному кладовищі рідного села Горобіївка.