Вбиті росією: Дубина Денис. Стасенко Микола. Большак Володимир

З глибоким болем і скорботою сповіщаємо про трагічну загибель нашого ліцеїста Дениса Дубини, учня Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Денис загинув 19 квітня 2026 року унаслідок удару ворожого безпілотника-«шахеда», який влучив у його дім. Його життя обірвалося надто рано, але навіть у юному віці він встиг залишити по собі світлу пам’ять, приклад мужності та щирої любові до України.

Він пішов по стопах свого батька, мріяв стати військовим — захисником нашої держави. Його прагнення служити Батьківщині було незламним і щирим.

Денис був не лише старанним учнем, а й справжнім другом, готовим підтримати й допомогти.

Чернігівський ліцей втратив не просто учня — ми втратили майбутнього воїна, патріота, сина України. Його ім’я назавжди залишиться в історії нашої спільноти як символ відданості та любові до рідної землі.

Світла пам’ять про Дениса житиме у серцях його друзів, наставників та всіх, хто мав честь знати його. Ми схиляємо голови перед його мрією та його шляхом, який він обрав, - шляхом служіння Україні.

Під час дронової атаки на Чернігівщину 27 березня загинув 95-річний Микола Стасенко. Він був найстаршим жителем села Рогізки Сновської громади.

Дрон влучив просто в дерев’яну хату, тіло чоловіка рятувальники знайшли після приборкання пожежі.

Приліт стався близько 10-ї ранку. Чоловік загинув у власному домі, згорівши заживо, – врятуватися було неможливо.

Усе життя Микола Стасенко працював у колгоспі, виховав двох дітей, чотирьох онуків і трьох правнуків. Зазначається, що, незважаючи на поважний вік, був при добрій пам'яті та сам тримався на ногах. Лікарі дивувалися його здоров'ю, а сам чоловік обіцяв сусідам та священнику дожити до сторіччя. Був працьовитою добросовісною людиною, яку поважали односельці. У тому ж селі живе син Миколи Стасенка з невісткою, і буквально незадовго до прильоту син приніс батькові їжу, не знаючи, що це їхня остання зустріч.

"Чоловік 1931 року народження був у своїй хаті якраз у момент прильоту. Будинок згорів, а дідусь загинув. Дідусь жив сам. Але в нього є син, який живе неподалік, метрів за 300 від батьківської хати. У сусідів поблизу з обійстям, куди влучив дрон, невеликі пошкодження – повилітали деякі шибки. Наразі відбувається обхід домівок у селі, аби встановити точний ступінь пошкоджень. Але найбільша трагедія – втрачене людське життя", – прокоментував виданню староста Рогізківського старостинського округу Юрій Мірошниченко.

Джерело

50-річний Володимир Большак загинув на світанку о 4 годині 13 березня 2022-го. Тоді російський літак скинув бомбу на гуртожиток у мікрорайоні ЗАЗ у Чернігові.

Володимир народився у місті Бахмач. Після школи навчався в училищі на кухаря-кондитера у місті Шостка. Потім служив строкову службу. На весіллі колишньої однокурсниці познайомився з майбутньою дружиною Іриною, вона була сестрою нареченої.

У 1992 році переїхав до дружини в Чернігів. Працював на автозаводі слюсарем механоскладальних робіт. Цій праці віддав майже 30 років.

13 березня 2022-го Володимир та Ірина були разом у помешканні на шостому поверсі.

«Син спав із чоловіком на одному дивані, я лежала з собакою на іншому. Була моторошна тиша, незвична. Я не спала. Раптом почула гул літака, звук вибуху. Потім я подумала, що померла... Я летіла вниз, мене крутило, тиснули шматки бетону. Я летіла вниз із будівельним сміттям і не розуміла, що відбувається», – пригадала Ірина.

У жінки були зламані руки та ноги, вона мала численні поранення, але змогла вибратися назовні. Потім до неї підбіг син, тоді йому було 12. Він дивом вижив.

Матір із дитиною відвезли до лікарні.

Тіло Володимира знайшов у їхній квартирі знайомий ще до приїзду рятувальників. Осколок завдав Володимиру смертельного поранення. Його поховали на старому кладовищі Коти у Чернігові. Дружині про трагедію повідомили за кілька днів.

«Мій чоловік захоплювався автомобілями. Вони з синами їздили на гонки. Він був прекрасним батьком, прикладом: спокійний, урівноважений, зосереджений. На роботі його цінували, він мав багато відзнак, грамот. Друзів було небагато, але вони справжні. Мені дуже важко без коханого. Після цієї трагедії наше життя розділилося на до та після», – говорить Ірина.

У Володимира Большака залишилися дружина і двоє синів.