Загиблі герої Чернігівщини: Пушкарьов Олександр. Фесюн Петро. Сулік Олександр

Олександр Пушкарьов народився військовий 8 березня 1973 року в нижньому тагілі свердловської області рф. У 1980 році разом із мамою переїхав на її малу батьківщину до села Бірки Полтавської області, там закінчив місцеву школу. Відслужив строкову службу. Після строкової служби служив у правоохоронних органах. Від 1998 року проживав і працював у селі Радомка.

У 2017 році підписав контракт, був учасником АТО до 2021 року. Починав свою службу в 58-й Конотопській танковій бригаді танкістом.

Від перших днів повномасштабного вторгнення стояв на захисті країни. Був на обороні Чернігова 119-та бригада 162-го батальйону. Згодом перевівся до 166-го батальйону РВП, був командиром танка.

За самовіддану службу за життя військовий був відзначений нагородами, серед яких нагрудний знак «Учасник АТО», нагрудний знак «За вірність присязі», медаль «За оборону рідної держави» (09.10.2018), нагрудний знак «Козацький хрест» ІІІ ступеня (25.04.2020), медаль «За відвагу».

Вважався зниклим безвісти від 6 липня 2024 року. Загинув у місті Красногорівка Донецької області.

4 квітня 2026 року воїн повернувся додому на щиті.

Поховали військового на центральному кладовищі в селищі Холми з усіма військовими почестями.

Петро Петрович Фесюн народився 7 лютого 1977 року в селі Березанка Чернігівського району (нині Киселівська громада, — ред.). Навчався у школі №3 у Чернігові, потім здобув освіту в аграрному ліцеї в Куликівці. Працював на Нефтебазі зварювальником.

У 2023 році чоловіка мобілізували. Воював на Покровському напрямку. Там він і зазнав поранень, несумісних з життям, 16 лютого 2024 року.

Весь цей час бійця вважали зниклим безвісти. Днями ДНК-експертиза підтвердила факт загибелі Петра Фесюна.

Поховали воїна в Березанці.

У нього залишилися дружина та двоє дітей.

Сулік Олександр народився 12 січня 1990 року в Городні. Навчався в Городнянській ЗОШ №2. У 2010 році закінчив Остерський будівельний технікум, а у 2015 році — Сумський аграрний університет за спеціальністю інженер-будівельник. Його знали як щиру, добру та відповідальну людину, люблячого чоловіка, турботливого батька, сина та брата.

До лав Збройних Сил України вступив у жовтні 2023 року. Проходив службу у званні лейтенанта, був командиром 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону. Побратими знали його як мужнього офіцера, відповідального командира та надійного товариша, який завжди був поруч зі своїми підлеглими та до останнього виконував свій військовий обов’язок.

Під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині отримав тяжке поранення.

Попри всі зусилля лікарів, 27 березня 2026 року він помер у лікарні від отриманих поранень.

У скорботі залишилися найрідніші люди — батьки, дружина, син, а також рідні, друзі та всі, хто знав і поважав Олександра.