Загиблі герої Чернігівщини: Товстоп’ят Юрій. Комар Олександр. Топорець Вадим

Товстоп’ят Юрій Анатолійович народився 28 грудня 1985 року в Сосниці на Чернігівщині. Навчався у В’юниській школі, де його знали як найрозумнішого учня; і попри те, що математику він не дуже любив, завжди виборював призові місця на олімпіадах. Згодом із відзнакою закінчив Сосницький сільськогосподарський технікум, а після нього — так само з відзнакою — Харківський аграрний університет імені В.В. Докучаєва.

У Харкові Юрій працював у видавничому будинку «Фактор» — спочатку податковим експертом, а потім економістом-аналітиком. Він був ерудованим, добре знався на законодавстві та писав професійні статті. А ще мав особливу рису — дар переконання. З ним м’яко погоджувалися навіть тоді, коли спочатку зовсім не хотіли цього робити.

Головною віддушиною поза роботою для Юрія був футбол. Він виступав за СК «Сосниця» й був одним із кращих гравців першості, а також став співзасновником команди «В’юнка». Юрій висвітлював спортивне життя громади, писав статті про місцеві матчі в газету «Вісті Сосниччини» та співпрацював із президентом ФК «Кудрівка» Романом Солодаренком.

Історія його родини почалася у 2010 році. Юрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою в лікарні, де вона працювала. У 2011 році вони одружилися.

Удома Юрій був надзвичайно турботливий чоловік: допомагав сусідам похилого віку, ніколи не тримав у собі образ і всі непорозуміння вирішував через щиру розмову. Особливе місце в його житті займав син Роман. Хлопчик має інвалідність, тож Юрій оточив його максимальною увагою: брав із собою на футбол, щодня водив до школи та годинами пояснював, як влаштований світ.

У травні 2022 року Юрія призвали до війська. Він мав законне право залишитися вдома через інвалідність дитини, але сказав дружині, що не ховатиметься за спиною сина. Крім того, прагнув зібрати кошти на дорогу реабілітацію Романа в Києві та бути корисним країні.

Спочатку Юрій служив у взводі охорони Корюківського РТЦК. Згодом пройшов навчання на оператора БПЛА, де його група стала найкращою, і долучився до підрозділу радіорозвідки військової частини А4941. Під час одного з важких виходів Юрій урятував пораненого побратима. За високі досягнення солдат Юрій Товстоп’ят був нагороджений нагрудним знаком «Воєнний розвідник»

2 вересня 2024 року Юрій пішов у розвідку на Донеччині. Перед цим виходом він востаннє зателефонував дружині й пообіцяв вийти на зв'язок увечері. Але ні того вечора, ні наступного ранку дзвінка не було. Юрій зник безвісти.

Для дружини Людмили почалися найважчі дні. Вона перестала спати ночами, здоров'я сильно погіршилося через постійну невизначеність і надію, що Юрій живий. Вона не могла залишатися сама, тому її дуже підтримували власні батьки та близькі друзі — Олена й Віталій.

На запитання сина: «Де тато? Він мене розлюбив?» Людмила заспокоювала його й м’яко відповідала: «Звісно ні. Як буде можливість — тато вийде на зв'язок». А Рома часто брав у руки фото батька, довго його роздивлявся й казав, що дуже за ним сумує.

Коли надійшли офіційні результати ДНК-експертизи, Людмила не змогла одразу повідомити синові про загибель батька — у той день у Роми був чудовий, радісний настрій, і в матері не вистачило духу його зруйнувати. Вона довго вагалася та шукала найделікатніші слова, аби сказати цю страшну правду, тому зважилася на розмову лише наступного вечора.

— Синок, що будеш робити, якщо тато не повернеться?

— Я піду його шукати, — впевнено відповів Рома. — Я вже дорослий. Піду у військкомат і запитаю, де поділи мого батька.

— Оскільки ти вже дорослий, ти маєш зрозуміти. Тато більше не повернеться….

15 квітня 2026 року воїна відспівали у Свято-Михайлівській церкві та поховали на В'юниському кладовищі у Сосниці.

Комар Олександр Миколайович народився 10 грудня 1988 року в місті Бахмач. У 1990 році разом із родиною переїхав до села Орлик Полтавської області, де минули його дитячі роки. Там він закінчив Орликівську загальноосвітню школу у 2006 році. Згодом родина переїхала до села Тиниці на Бахмаччині.

У 2007-2008 роках Олександр проходив строкову військову службу, під час якої здобув спеціальність навідника-оператора бойових машин піхоти. Після завершення служби працював на різних роботах у Києві та Бахмачі. Останнім місцем його роботи було приватне підприємство «Торговий дім «Сталкер» у рідному місті.

У 2016 році Олександр створив сім’ю. Разом із дружиною він виховував двох дітей, для яких був люблячим батьком і надійною опорою. У 2018 році проходив навчальні військові збори.

6 вересня 2022 року був призваний на військову службу. Служив на посаді навідника кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки. Проходив військову підготовку за кордоном, зокрема в Німеччині. Виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.

3 липня 2024 року після ворожого обстрілу на Донеччині Олександр перестав виходити на зв’язок і тривалий час вважався зниклим безвісти.

Лише 3 квітня 2026 року офіційно підтвердилася його загибель.

Вадим Валентинович Топорець народився 15 червня 1995 року у селі Смолянка (нині Олишівської громади). Закінчив місцеву школу.

Одружився, жив і працював у Чернігові.

У липні 2025 року чоловіка мобілізували до лаву ЗСУ.

Із лютого 2026 року бійця вважали зниклим безвісти. Як підтвердили через понад місяць, Вадим Топорець загинув 18 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання у селі Вишневе Дніпропетровської області.

"Вадим ніколи не гнівався, цінував людей, які були поруч, нікому не робив і не бажав зла. Був добрим, милосердним, працьовитим, відповідальним перед собою і своїми рідними", — пишуть у громаді.

Відспівали захисника у Катерининському храмі у Чернігові, поховали у селі Смолянка. У нього залишилися дружина, мама, бабуся і сестра.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).