Наукова еліта Чернігівщини: Перемежко Петро

Перемежко Петро Іванович (12.07.1833 – 27.12.1893) – лікар-гістолог, доктор медицини (1863), екстраординарний (1968), ординарний (1870), заслужений ординарний (1886) професор, перший завідувач кафедри гістології (1868-1891; нині кафедра гістології та ембріології НМУ ім. О. О. Богомольця), декан медичного факультету Університету імені Св. Володимира (1872-1875).

   Петро Іванович Перемежко народився на Чернігівщині у дворянській, але збіднілій, родині. Новгород-Сіверську гімназію закінчив із золотою медаллю. У тому ж році, 1854, вступив на медичний факультет Університету ім. Св. Володимира та отримав ступінь "лікаря з відзнакою", закінчивши його у 1859 році. З перших років наукової діяльності П. І. Перемежко заявив про себе як талановитий яскравий вчений. Після казанського науково-практичного періоду діяльності продовжив своє вдосконалення за кордоном у 2-річному відрядженні (з 1865): відвідав 6 лабораторій у Німеччині, Швейцарії, Австрії. З 1870 року  П. І. Перемежко – професор, перший завідувач кафедри гістології. Петро Іванович доклав значних зусиль для організації навчального процесу на кафедрі: покращення обладнання, зокрема купівлю мікроскопів. При проведені практичних занять професор значну увагу приділяв самостійній роботі студентів, надбанню відповідних навичок майбутніми лікарями, для чого і була створена гістологічна лабораторія. У 1872-1875 р.р. професор П. І.Перемежко очолював медичний факультет Університету імені Св. Володимира. У 1881-1882 роках – голова Товариства київських лікарів.

   Під час закордонного відрядження, у європейських лабораторіях професор П. І. Перемежко вивчав мікроскопічну будову гіпофізу ряду тварин і людини. Підсумком дослідження були наукові статті, опубліковані в іноземній літературі (1866-67), які заклали основи сучасного вчення про гіпофіз. Ці роботи вченого П. І. Перемежка стосовно гіпофізу слід розглядати основоположними. Він дослідив мікроскопічну будову щитовидної залози та висловився проти поширеної тоді існуючої думки, що колоїд щитоподібної залози є результатом патологічного процесу, а впевнено відніс цей орган до залоз внутрішньої секреції. Відкрив і описав мітоз.

   Наукові дослідження: гістологічна будова щитовидної залози, гіпофізу; розвиток та будова селезінки; спостереження поділу клітин епідермісу, сполучної тканини, ендотелію, лейкоцитів; описав нервові утворення, згодом названі пропріоцепторами; утворення зародкових листків у курячому яйці; фактично відкрив клітини-міосателітоцити і лише недостатня роздільна здатність світлового мікроскопа не дозволила вченому зробити остаточний висновок (лише у 1961 р., за допомогою електронного мікроскопа, міосателітоцити відкрив А. Мауро).

Джерело