Загиблі герої Чернігівщини: Радченко Іван. Сальніков Сергій. Любицький Олександр

Іван Радченко народився 13 лютого 1986 року в місті Києві. Навчався у столичній школі №251, а дитячі та юнацькі роки провів у селі Сухиня Бобровицької громади.

У 2004 році був призваний на строкову військову службу, після чого продовжив службу в лавах Збройних Сил України за контрактом. Після звільнення у 2009 році працював в охоронних структурах міста Києва.

15 березня 2026 року Іван Анатолійович був мобілізований та став на захист України від російського загарбника.

На жаль, 13 квітня 2026 року, під час проходження військової служби, він помер внаслідок хвороби.

У скорботі залишилися донька Ярослава, батько Анатолій Іванович та брат Олександр Анатолійович.

Сергій Сальніков народився 16 лютого 1978 року у Маріуполі. Згодом життєві обставини привели родину до Коропа, де проживали рідні по маминій лінії. Після поховання бабусі мама разом із сім’єю оселилася в Коропі, де й продовжилося їхнє життя.

Сестра захисника Олена Віталіївна розповіла, що Сергій, зростаючи без батька, взяв на себе й чоловічу роботу в домі – робив усе, що було йому під силу. А для неї, сестри, був значно більше, ніж брат – від її півторарічного віку (після втрати батька) разом з мамою виховував, підтримував, навчав і майже завжди був поруч.

Із особливим теплом Олена Віталіївна розповіла про їхні спільні шкільні роки та спогади.

Після закінчення школи Сергій Сальніков пройшов строкову службу в армії.

Був одружений, однак доля склалася так, що сімейне життя не тривало довго, і дітей у шлюбі з дружиною вони не встигли мати.

11 червня 2024 року Сергій Сальніков став до захисту України.

У званні солдата служив стрільцем стрілецького батальйону 152-ї окремої єгерської бригади.

На жаль, 1 вересня 2024 року захисник загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Новогродівка Покровського району Донецької області, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові, віддавши життя за свободу і незалежність України.

У воїна залишилися мама, сестра і племінниця.

«Його життя було непростим, та попри всі випробування він залишався доброю і співчутливою людиною. Останнім часом ми спілкувалися не так часто, як хотілося б. Та коли його забрали на війну, я намагалася бути поруч: приїжджала, підтримувала і завжди думками і на телефоні була з ним,– ділиться сестра. – Особливо чітко й болісно в пам’яті закарбувалася наша остання зустріч. Я безмежно вдячна йому за все, що він зробив для мене: за турботу в дитинстві, за підтримку і за любов. Для мене це не просто втрата – це втрата частини моєї душі…»

Олександр Любицький народився у 1983 році.

З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав захисників.

Спочатку стояв на захисті Ніжина, а потім воював на багатьох напрямках: Бахмут, Отрадівка, Опитне, Майорське, Запорізький напрямок.

Загинув боєць 16 квітня на Куп'янському напрямку.

Поховали чоловіка 24 квітня на Троїцькому кладовищі у Ніжині.