Загиблі герої Чернігівщини: Лучко Вячеслав. Булка Сергій. Скребець Дмитро

Лучко Вячеслав Юрійович ,народився 23 вересня 2000 року в с.Іванівка Чернігівського району Чернігівської області. У2007 році був зарахований до першого класу  Іванівської загальноосвітньої школи. У 2018 році закінчив 11 класів цієї ж школи .У 2018  році вступив до Чернігівського професійного будівельного ліцею №18 за спеціальністю «Маляр-штукатур». Не закінчивши навчання у будівельному ліцеї ,пішов служити  за контрактом ,який заключив на 3 роки. У 2022 році мужньо став на захист нашої Батьківщини. 17.04.2022 року героїчно загинув…. Місцем вічного спочинку стала Алея Героїв на Краснопільському кладовищі у місті Дніпро.

45-річний солдат Сергій Булка загинув 6 червня 2022 року біля села Званівка, що на Донеччині. Разом з екіпажем гармати «Піон» виїхав на позиції. Місцевість була відкритою, тому їх засік ворог і почав обстрілювати з артилерії. Із 9 членів екіпажу шестеро загинули.

Сергій народився в Білорусі, а згодом разом із батьками переїхав до села Анисів на Чернігівщині. Після школи навчався в НУ «Чернігівська політехніка» на інженера-системотехніка. Жив і працював у Чернігові. Згодом переїхав з дружиною Наталею до Києва. Там працював програмістом у різних організаціях. Часто їздив у закордонні відрядження. Із дружиною та сином жив у Борисполі на Київщині.

Із 2014 року Сергій Булка допомагав українським захисникам. Родина донатила на потреби військових, готувала і передавала смаколики на фронт.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, сім’я вирішила залишатися вдома. 9 березня 2022 року від осколкового поранення в селі Анисів загинула мама Сергія – Марія Булка. Чоловік важко переживав її втрату. 20 березня пішов до місцевого ТЦК, де йому відразу вручили повістку. За кілька тижнів Сергій у складі 43-ої артилерійської бригади імені Тараса Трясила відправився на Схід. Був підривником на гарматі «Піон».  Старанно і чітко виконував свою роботу. Був добрим, спокійним, мав гарне почуття гумору.

«У нас усе було добре: родина, робота, будинок. Ми мріяли поїхати вдвох у Стамбул, просто так, попити кави. Мали ще багато планів і мрій на життя. Сергій сказав, що ми переможемо все одно, у будь-якому випадку. У мене не було лихого передчуття, коли чоловік кілька днів не відповідав на смс, бо попереджав, що зв’язку не буде. І тут таке горе… Тепер я сама із сином, із мільйоном питань у голові. Це все переживати дуже важко. Я кохала, кохаю і кохатиму Сергія завжди. За рік після його смерті легше не стало і не думаю, що колись стане», – каже дружина Наталя Булка.

Сергія поховали на Алеї почесних поховань Рогозівського кладовища в Борисполі.

У захисника залишилися дружина, син і брат.

Дмитро Скребець народився 10 грудня 1984 року. Дитячі та юнацькі роки його пройшли в с. Курінь на Бахмаччині де він в 2002 році закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ст.

   Навчався в Академії водного транспорту, а потім працював у Київському річковому порту. За час роботи був підвищений до капітана-змінного механіка теплохода.

   Молодий чоловік десять років тому зустрів свою половинку, кохану дружину та переїхав в Ірпінь. Згодом їхня родина поповнилася маленьким щастям, донечкою, яку Дмитро обожнював, вона була сенсом його життя.

    До війська приєднався добровільно влітку 2022-го, аби захистити родину та її майбутнє. Проходив службу в лавах 26-го окремого дивізіону річкових катерів.

     26 червня 2024 року  рашисти поцілили по катеру наших воїнів при спробі висадки на лівий берег Дніпра. Моряки ухвалили рішення евакуюватися на правий берег уплав – серед екіпажу був і Дмитро. За кілька десятків метрів до берега воїна наздогнав ворожий дрон.

   Дмитра поховали в Ірпені на Алеї пам’яті захисників.