Загиблі герої Чернігівщини: Папуши Олександр. Козленко Ігор. Савицький Олександр

Під час проходження служби в ЗСУ в районі м .Костянтинівка Донецької області трагічно обірвалось життя  військовослужбовця Олександра Савича Папуши.

Учасник АТО, має бойові нагороди.

З 2021 року проживав разом з дружиною Світланою та сином  в селі Мрин.

З початку повномасштабного вторгнення служив  в ЗСУ, захищаючи рідну Україну від ненависного ворога.

Поховано Папуши Олександра Савича в Миколаївській області.

Ігор Козленко народився на здобув середню освіту  в с. Лебедин, Черкаської області. Після закінчення школи продовжив навчання в Дніпрі, однак не закінчив, оскільки пішов  на строкову службу в Збройні Сили України.  Демобілізувавшись здобуває фах автослюсаря, живе і працює в столиці будівельником, слюсарем - ремонтником на СТО, разом з дружиною Ніною Сергіївною виховували  донечку Людмилу. Рідні,  численні друзі згадують Ігоря як надзвичайно добру, порядну, щиру, відкриту людину, завжди готового підтримати і допомогти, майстра на всі руки. Він був найкращим сином,чоловіком і неймовірним батьком, прикладом людяності, порядності, відданості.

 З початком повномасштабного вторгнення, вже з самого ранку він  стояв в черзі біля військкомату,повідомивши рідним, що йде захищати рідну землю.

26 лютого був зарахований до загону тероборони, а за  якийсь час вже  поповнив ряди ЗСУ. Він був  піхотинцем і великим патріотом України, готовий до останнього відстоювати її територіальну цілісність та суверенітет. Він  дійсно заплатив найдорожчу ціну у цій війні, адже чергуючи на блокпості   на Бахмутському напрямку, його підрозділ потрапив  під шквальний артилерійський обстріл. Ігор отримав дуже важке поранення, втратив ногу, руку, зір…

 Лікарі боролися за його життя 24 дні, всі дуже сподівалися на диво, але  дива не сталося, на жаль. 22 липня 2022 року серце героя зупинилося…

 Поховано солдата Ігоря Козленка на Лісовому кладовищі у Києві.

Савицький Олександр Володимирович народився 1 лютого 1985 року в м. Терез Донецької області. Там зростав і навчався. Після смерті матері на постійне місце проживання переїхав до батька у с. Шаболтасівка.

Боронити рідну країну від ворога Олександр пішов добровольцем. Призваний на службу до Національної Гвардії України 19 квітня 2023 року. Був номером обслуги 1 обслуги міномета 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 2 батальйону оперативного призначення. Мав звання солдата.

9 березня в районі населеного пункту Дробишеве Краматорського району Донецької області серце Захисника зупинилося внаслідок гострої ішемічної хвороби серця.

Поховання Олександра відбулось 13 березня 2024 року в селі Шаболтасівка.