Загиблі герої Чернігівщини: Зюзін Андрій. Польський Олександр. Іщук Павло

Солдат Андрій Зюзін народився 4 листопада 1983 року в селі Олишівка Чернігівського району. Вчився в місцевій школі. Після її закінчення — у Мринському ПТУ №33 за фахом "тракторист-машиніст та слюсар-ремонтник".

Проходив службу в армії, отримав звання молодшого сержанта. Після повернення до цивільного життя працював оператором ГРС магістральних газопроводів. Останні роки працював водієм.

У 2022 році став на захист Батьківщини у складі окремої механізованої бригади. Брав участь у боях на Харківщині та Донеччині.

Загинув 1 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися та поховали військового у Чернігові.

Солдат Олександр Польський народився 4 жовтня 1977 року в Чернігові. Закінчив Чернігівське ПТУ №15 за напрямом "радіомеханік".

У 2023 році став до лав оборонців України та вирушив на оборону Донеччини, де загинув 22 лютого 2024 року під час виконання чергового бойового завдання.

Вважався зниклим безвісти, встановити особу воїна вдалося за ДНК-експертизою.

Попрощалися з воїном у Чернігові, поховали на кладовищі села Півнівщина Чернігівського району.

Солдат Павло Іщук народився 27 квітня 1974 року.

Після початку повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ. Останнім часом виконував завдання на північному напрямку, де загинув 4 вересня 2024 року.

Попрощалися та поховали військового у селі Красилівка на Чернігівщині.

«Він весь час казав: «Менший воює, а я чим не такий? Я піду, а Вову щоб відпустили. У мене нема сім’ї, в мене нічого немає. Я буду воювати. І ти, мамо, не плач, не переживай. Я прийду весь у медалях». Та не судилося йому дійти до медалей.

Він пішов добровільно. Я його просила, щоб він не йшов, вистачить мені одного. «Ні, я піду»,- Алла Бондаренко, мати загиблого  захисника Павла Іщука.

«Спеціальності у його немає, але руки в нього золоті. Він за що не візьметься – все на світі зробить: і стільчик, і столик, усе зробить.

Він був такий упертий, я думала, що з нього буде не воїн, а гром цілий.

Він другий раз був такий ласкавий, що я як потрапила з інфарктом, поїхали в Козелець, то він пішки біг до траси, аби збігати додому, взяти гроші та приїхати назад до лікарні»,- Алла Бондаренко, мати загиблого  захисника Павла Іщука.

«Він у нас дуже розбирався у травах, він кожну травинку знав, від чого вона.

Анекдоти він любив розповідати. А якщо він щось робив, то це, ось, наприклад, перед тим, як іти на навчання, в мене зламалась антена.

І вони з чоловіком її разів п’ять поклали, поставили, але телевізор не показував. Мій чоловік уже психанув, а він усе ходив… І каже: попроси ще раз. І дійсно, ми опустили антену, все вийшло. І бойлер мені почистив, і так, якщо щось попросити, він якщо робив, то робив»,- Надія Плескач, рідна сестра захисника Павла Іщука.  

«Він був дуже добрий, він грав зі мною.         

Катав мене на велосипеді, він був дуже хороший,  я його дуже сильно любила»,- Сніжана Данченко, племінниця захисника Павла Іщука.

15 липня 2024 року чоловік долучився до лав ЗСУ.

Виконував завдання на північному напрямку.

«Коли він пішов на навчання, ми поїхали до нього на присягу, і ніколи в житті такого не було, що брат міг поцілувати в губи, він нас завжди цілував або в щоку, або обіймав. А цього разу він був такий радий, що поцілував у губи. Я коли сіла в машину, спитала у мами, що це таке. Вона сказала, що він радий дуже. А тепер розуміємо, що він прощався з нами таким способом.

Тільки по телефону, коли його везли в Суми, він сказав: сестро, не переживай, мені вже 50 років – я вже прожив. Оце були його слова»,- Надія Плескач, рідна сестра захисника Павла Іщука.