Історії Воїнів: Ярослав Бреус

Уродженець Феськівки, що у Менській громаді, телекухар Ярослав Бреус на початку повномасштабного вторгнення змінив пафосні кухні столичних ресторанів на польові армійські. 

Нині Ярослав - боєць 3-ої ОШБР з позивним «Кулінар». 

Він запамʼятався надовго телеглядачам. Усміхнений, у незмінній пов’язці на голові та у стильній вишитій формі, Ярослав Бреус хоч і не став переможцем кулінарного шоу «Мастер-шеф», проте був одним із його найяскравіших учасників. Після цього – працював кухарем, су-шефом та шефом у ресторанах Чернігова і Києва, проводив кулінарні майстер-класи для дітей та дорослих.

У перші дні повномасштабного вторгнення Ярослав Бреус добровольцем пішов на захист України. 

«23 лютого 2022 року я працював в одному з кращих, мабуть, закладів в столиці – ресторані «Веранда на Дніпрі», – розповідає Ярослав. – А десь 3 березня уже був у пункті комплектації – долучився до одного з підрозділів тоді ще ТРО «Aзoв», який з часом став частиною славної Третьої штурмової бригади. 

Чому став на захист України? Скажу просто і непафосно… Зрештою, коли я прийняв таке рішення, не було часу щось пафосне думати-озвучувати: нас у будинку-дев’ятиповерхівці в Києві лишилося п’ятеро чоловік на чотири під’їзди. Розуміли, що не треба сидіти і чекати, а треба гуртуватися і йти захищати та допомагати тим, хто нас захищає. Хотів щось робити,  бути корисним у цей важкий час», - каже захисник. 

Через проблеми зі здоров’ям хлопець не проходив строкову службу, міг і з початком повномасштабної «відсидітися в куточку», але… він вирішив, що має допомогти своїй країні – усім, чим може. І досі так вважає. 

Тому навіть не роздумував – доєднався до супер-вмотивованих хлопців-козаків і уже на початку травня після деокупації Київщини вирушив з побратимами на Запорізький напрямок. 

Мама про рішення сина приєднатися до війська дізналася аж за кілька місяців, коли хлопці були на Запорізькому напрямку. Спочатку, щоб не хвилювати її, Ярослав казав, що він у Києві волонтерить, готує хлопцям обіди – власне, у перші дні російського вторгнення так і було. Готували вони тоді дуже багато. 

«…о четвертій прокидаєшся і до 12 ночі ти на ногах і готуєш, готуєш, готуєш і роздаєш… Уже коли ми відбули на Схід, а мама запропонувала мені зустрітися у Києві, розповів їй – бо виходу не було, – сміється. – Розумію, що мама хвилювалася, та й зараз щодня хвилюється, але я для себе іншого шляху та іншого вибору не бачив…». 

 У харизматичному хлопцеві побратими побачили «того самого кухаря з телевізора». 

«…навіть хлопці з бригади впізнавали: «О, а я тебе в телевізорі бачив,» хтось казав: «Моя жінка за тебе вболівала», – усміхається Ярослав. – Стільки років уже минуло, я вже не такий молодий і красивий (сміється), а люди по сей день все одно мене впізнають. Ми були на Херсонщині, на Запорізькому напрямку, під Авдіївкою, двічі під Бахмутом – і завжди знаходився хтось, хто каже: «О, а ви не Ярик із «Майстер Шефу»? Це ж як треба було людям у голову залізти», – сміється. 

Нині Ярослав - старший солдат взводу матеріального забезпечення, його посада - старший кухар. Позивний – «Кулінар», ну бо як інакше? Він та інші кухарі годують Перший штурмовий батальйон Третьої окремої штурмової бригади. 

Також підвозять їжу і на позиції, а також годують тих, хто тренується на полігонах. 

Каже, що найбільшу кількість захисників одночасно доводилося частувати, коли уся бригада була на полігоні –  готували 2000 порцій на всіх і так тричі на день. 

Ярослав говорить, що хотілося б робити ще більше, допомагати хлопцям у їх завданнях, але, на жаль, здоров’я не дозволяє.

За «офіційним» меню готував, може, один день – але хлопцям не смакувало, тож, вирішив робити по-своєму. Коли підрозділи потрапляли у гарячі точки – там Ярослав вже почав експериментувати і, по суті, робити те, що вміє краще за все.  

«Замовляємо різноманітні спеції – такі, що навіть не у всіх столичних кафе та ресторанах вони є. Трохи обладнання дала бригада, щось скинулися з зарплати і докупили самі: духовки, плити, каструлі, навіть комбайни. Друзі, які працюють у кулінарній сфері, теж нам трохи добра підкинули – хто чим міг, допомагали».   

Ярослав розказує, як підтримувати здоровʼя захисників за допомогою їжі? Насамперед вона має бути калорійна – хлопці люблять борщ, пюре з котлеткою –  для них це така «терапія», ностальгія за смаколиками з дому. 

Були моменти, коли військові приїздили з тижневого перебування на позиціях, в окопах, і тоді їм військовий борщ Ярослава був справді як терапія – і відновити сили, і згадати про дім, де їли це борщ.

Якщо бракує продуктів, то Ярослав навчився викручуватися із тих інгредієнтів, які отримують – деколи хлопці були в шоці, як кухарі з простого і скромного набору продуктів готують щось цікаве і смачне. 

«Не раз казали: «Ніколи не думали, що звичайна перлова каша, яку так ненавиділи у дитинстві, може бути така смачна – гарно проварена, заправлена, з маслом і спеціями».

Балує захисників Ярослав і ресторанним меню: готує пасту карбонару, коли є на це продукти, інколи тішить хлопців реберцями. Також працює кондитерський цех – місцева пекарка пані Лідія випікає смачнезні пиріжки, запіканки, сирники і налисники, навіть піцу.

У яких найекстремальніших умовах доводилося готувати?  

«Пам’ятаю – початок (великої - ред.) війни. Київ. Третя ночі. Чую, як щось велике прилетіло геть зовсім поряд. Буджу пацанів, кажу – чуєте, нам, певно, «кришка». А вони мені: «Давай, спи, бо нам за годину вставати, кашу варити», – сміється. – Нині з цього можна і посміятися, а тоді геть не до сміху було…», - згадує телекухар.

Якось, будучи на Бахмутському напрямку, близько Часового Яру, Ярослав вийшов рано-вранці на вулицю і побачив, що на подвір’я впала ракета. 

Кухар її «на автоматі» взяв у руки, а потім подумав – що ж він робить, не дай Бог, гахне?! Поклав акуратно «знахідку», обдивився, зрозумів, що це оболонка відстріляного касетного боєприпасу, якими крили. 

Було багато всякого – на слух уже навчився розрізняти, що куди летить, бо обстріли-обстрілами, а кашу хлопцям варити треба.

«Отак і живем… Багато було всякого, але я жодного разу не пошкодував, що я саме тут і саме з цими людьми». 

Ярослав - людина вмотивована та патріотична.

Багато років тому у Києві після футбольного матчу підняв прапор, який хтось кинув – для хлопця було недопустимо, щоб стяг валявся на землі. Той прапор ще багато років висів у Ярослава вдома – у рідній Феськівці – спочатку на церкві, а згодом й удома на хаті. Аж з часом, коли стяг уже зовсім під сонцем вицвів, Ярослав замінив його на новий, який привіз з собою із фронту. 

А вишиванку носив на кожен день ще до того, як це стало мейнстримом – це був його щирий жест, кухарю дуже подобалося і дуже надихало наше, рідне. 

«Але патріотизм – це не про зовнішнє. Не про вишиванки на грудях і не про розмахування прапором. Це про те, справжнє, що у грудях – про українське серце. У нас в 3-ій ОШБр – люди з таким серцем. Усі сильні, усі неймовірні – кожен зі своєю історією, з потужною мотивацією. Хтось воює з протезом, багато хто сам свідомо повернувся з-за кордону, де жив багато років, аби стати на захист України. Є багато людей, які покинули свою справу і бізнес, дім-повну чашу, аби спати десь в окопі в посадці. Чому? Бо є мотивація і розуміння, для чого і за кого ми воюємо. Хочеться, щоб більше людей це розуміло». 

Сам телекухар має мрію, коли настане переможний мир, об’їхати всю Україну – побувати хоча б у кожному обласному центрі. І всюди буде допомагати відбудовувати Україну. 

Джерело