Мистецька Чернігівщина: Пархоменко Іван

Сьогодні село Машеве належить Семенівській громаді на півночі Чернігівщини – за крок від кордону, у тиші лісів між Новгород-Сіверським і Семенівкою. Сто п’ятдесят шість років тому тут, у звичайній селянській хаті, народився хлопчик, який за життя писатиме з натури живі обличчя своєї літератури – молодого Павла Тичину, Петра Панча, Андрія Головка, – а в Ясній Поляні застане за мольбертом навіть вісімдесятилітнього Льва Толстого. Звали його Іван Кирилович Пархоменко.

Іван Кирилович Пархоменко (7 (19) липня 1870, село Машеве Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії – 21 січня 1940, Москва) – український художник-портретист, поет і мемуарист. Учень Миколи Ге, Іллі Рєпіна та Жан-Поля Лорана. Автор великої портретної галереї письменників і митців кінця XIX – першої третини XX століття.

Енциклопедія Сучасної України фіксує походження сухо: «село Машеве Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії, нині – Новгород-Сіверського району Чернігівської області». Адміністративно це Семенівська громада. Машеве лежить серед лісів верхньої Десни, на тій самій землі, що дала Україні Куліша, Дудка, Довженка, – землі, з якої традиційно вирушали в Київ, Петербург і Париж, щоб повернутися текстом, фільмом, полотном.

Про родину Пархоменків відкриті джерела майже не зберегли деталей. Селянські діти Чернігівщини 1870-х здебільшого осідали в тій самій хаті, з якої починалося життя. Іванові випало інакше: у нього виявився малярський хист, той самий, який у селі радше карали, ніж заохочували, – за олівець хлопець міг дістати від батька. Але хист пробився.

Перший серйозний учитель Пархоменка – Микола Ге, автор «Тайної вечері» і «Що є істина?», один із найбільших живописців доби, який під кінець життя оселився на хуторі Іванівському на Чернігівщині й там само помер. У Києві Ге вів рисувальну школу – і саме туди молодий Пархоменко прибився з Машевого. Це визначило все. Ге не вчив ремесла – він учив бачити людину. Пізніше про манеру Пархоменка напишуть: «вирізнявся рідкісною манерою малювання – без контуру, одразу клав мазки». Це традиція самого Ге: думати не лінією, а світлом.

Джерело