Загиблі герої Чернігівщини: Мурашкін Роман. Гриценко Олександр. Сидоренко Юрій

Мурашкін Роман Олександрович народився 25 вересня 1979 року в селі Чорнотичі.

У 1994 році закінчив 9 класів Чорнотицької середньої школи.

6 липня 2024 року був призваний на військову службу по мобілізації. Проходив службу на посаді старшого стрільця-оператора механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.

Починаючи з 6 жовтня 2024 року Роман вважався зниклим безвісти після мінометного обстрілу противника поблизу населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.

На жаль, через понад рік ДНК-експертиза підтвердила, що захисник загинув під час виконання бойового завдання.

25 червня 2026 року загинув військовослужбовець із Бахмаччини Олександр Миколайович Гриценко.

Олександр народився 15 липня 1992 року в селі Бахмачі. Закінчив місцеву школу, здобув професію слюсаря у Чернігівському професійно-технічному училищі. Працював у різних сферах, але найбільше присвятив себе будівельній справі. Був майстром своєї справи, людиною, яка любила створювати й будувати.

У червні 2024 року став на захист України. Служив молодшим сержантом, командиром відділення взводу спостереження розвідувальної роти. Виконував бойові завдання, працював із безпілотними системами та навчав молодих військовослужбовців, передаючи їм свій досвід.

Олександр мріяв після Перемоги повернутися додому, власноруч перебудувати будинок і жити в ньому разом із дружиною та двома доньками. Він був переконаний, що майбутнє своєї родини потрібно спочатку захистити, тому свідомо став на оборону держави.

У Захисника залишилися дружина, дві доньки, батьки, сестра, рідні та близькі.

29 червня 2026 року на Харківському напрямку, виконуючи бойове завдання із захисту України, загинув воїн із села Рубанка Юрій Віталійович Сидоренко.

Юрій народився і виріс на рідній землі. Після закінчення Гайворонської загальноосвітньої школи здобув професію токаря, пройшов строкову військову службу. Багато років працював у сільському господарстві, а згодом присвятив себе фермерській справі, яку любив усім серцем.

Для нього найбільшою цінністю була родина. Люблячий чоловік, турботливий батько двох доньок, щасливий дідусь, який жив заради своїх близьких.

22 вересня 2025 року Юрій Віталійович став до лав захисників України. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своєму народові та Батьківщині.