Постаті: Двора Нецер

У Мені на Чернігівщині 1897 року народилася дівчинка, яка за сімдесят один рік стане першою жінкою, що виконувала обовʼязки президента Ізраїлю. Її звали Двора Діскін – потім Носовіцька, потім Нецер. Листопад 1968-го, Єрусалим: президент Залман Шазар за кордоном, спікер Кнесету Кадіш Луз теж відсутній. Обовʼязки глави держави автоматично переходять до заступниці спікера. Пʼять днів – і жінка з Мени увійде в історію раніше за Голду Меїр, хоча про це майже ніхто не дізнається.

Двора Нецер (народжена Діскін, по чоловікові Носовіцька, згодом гебраїзоване – Нецер, івритом – דבורה נצר) – ізраїльська політикиня, депутатка Кнесету шести послідовних скликань, педагогиня, засновниця Організації працюючих матерів Тель-Авіва, одна з ініціаторок Закону про рівні права жінок 1951 року. Народилася 1 травня 1897 року в Мені Чернігівської губернії. Померла 4 січня 1989 року в Тель-Авіві.

Наприкінці XIX століття Мена була невеликим містечком Чернігівської губернії на річці Мена, за 70 кілометрів на схід від Чернігова. За Першим всеросійським переписом 1897 року тут жили 6 277 осіб, з них 1 659 – євреї, тобто 26,4 % населення. Єврейська громада виникла в Мені ще наприкінці XVIII століття, але помітно зросла після будівництва Лібаво-Роменської залізниці 1873 року – залізниця відкрила шлях для торгівлі, і єврейські родини почали переселятися ближче до станції. Більшість осіла на нинішній вулиці Шевченка. До 1917 року в містечку діяли дві синагоги. Євреї тримали майже всі бакалійні крамниці, працювали ремісниками – шевцями, кравцями, бляхарами.

Двора була найстаршою з семи дітей у родині Шимона Лейби Діскіна та Песі Шульман, доньки Баруха Шульмана. Батько – рідкісний для свого часу тип: одночасно любавицький хасид і сіоніст. Зазвичай ці два світи не перетиналися. Любавицькі хасиди вважали політичний сіонізм єрессю – повернення єврейського народу до Землі Ізраїлю мало настати через прихід Месії, а не через сіоністські конгреси, переселенські квитки та осушення боліт. Перший Сіоністський конгрес відбувся в Базелі 1897 року – того самого року, коли народилася Двора. Шимон Лейба якимось чином поєднував обидві традиції: глибоку хасидську релігійність і віру в практичну побудову єврейської держави.

Він навчав дітей іврита вдома, в реформованому хедері – початковій єврейській школі, яку організував прямо у власному помешканні. Для менської єврейської громади це було незвично. Більшість хедерів того часу обмежувалися вивченням Тори, Талмуду та молитов мовою оригіналу. Іврит як жива розмовна мова – це вже була сіоністська програма, натхненна ідеями Еліезера Бен-Єгуди, який саме в ті роки намагався відродити іврит у Палестині. Двора росла в атмосфері, де іврит звучав не лише під час молитви, а й у повсякденному спілкуванні. Для дівчинки з Мени – вкрай нетипова освіта.

Мена дала Ізраїлю не одну Двору. 1893 року – за чотири роки до неї – тут народився Гершон Агрон (Агронський). 1906 року його родина емігрувала до США, а після Першої світової він повернувся в Палестину. У 1932 році Агрон заснував англомовну газету Palestine Post (з 1950-го – Jerusalem Post), а в 1955–1959 роках був мером Єрусалима. Ще одна менчанка – Хава Волович (1916–2000), заарештована 1937 року за «антирадянську агітацію» і засуджена на пʼятнадцять років таборів. Її мемуарний текст «Моя дитина» – про народження і смерть доньки в ГУЛАГу – Енн Еппл включила до антології Gulag Voices, порівнюючи з Варламом Шаламовим та Анною Франк. Троє людей з одного містечка – і три абсолютно різні долі.

Читати далі