«Шевченкові й Україні я служу все життя»: Леонід Большаков

На своїй книжці, яку він подарував музею в рідному місті, Леонід Большаков написав землякам короткий рядок: «Шевченкові й Україні я служу все життя». Чоловік, чия рука вивела ці слова, народився 1924 року в Сновську – і хоч прожив свій вік далеко, в російському Оренбурзі, віддав його українському поетові.

Сновськ початку 1920-х був молодим залізничним містом – виросло воно при коліях, серед майстерень і депо. Тут, 1 січня 1924 року, і з’явився на світ Леонід Большаков.

Доросле життя занесло його на схід, у приуральські степи. Він закінчив Орський педагогічний інститут, працював газетярем, керував обласною студією телебачення, згодом викладав. Здавалося б, звичайна біографія радянського журналіста, відірваного від батьківщини тисячами кілометрів.

Та сталося інакше. Саме в цих степах він знайшов справу, яка повернула його обличчям до України.

Адже саме сюди, в Оренбурзький край, понад півтора століття тому заслали солдатом Тараса Шевченка. Десять років – Орська фортеця, Аральська експедиція, далекі гарнізони – поет відбув покарання за вірші й малюнки. Для більшості це була суха сторінка в підручнику. Для Большакова вона стала ділом життя.

Він узявся відновлювати ці роки по архівах – день за днем, документ за документом. Розшукував людей, які оточували поета на засланні, звіряв дати, повертав із небуття імена. Те, що інші проминали, він зібрав у цілу картину.

Читати далі