Наукова еліта Чернігівщини: Олексій Дей

Деякі свої праці він підписував прозоро – «О. Синявець». У цьому псевдонімі вмістилося все: і рідне село Синявка на Менщині, і та пісенна земля, з якої він вийшов і якій присвятив життя. Звали його Олексій Дей, і саме він став людиною, що систематизувала й зберегла українську народну пісню.

Народився Олексій 30 березня 1921 року в Синявці – селі, що лежить у краї давньої кобзарської традиції. Менщина дала Україні цілу плеяду кобзарів і лірників, тут із діда-прадіда жила народна пісня. Хлопець ріс серед цього, і не дивно, що згодом саме вона стала його наукою.

Війна закинула його далеко від дому: 1942 року він закінчив Об’єднаний український університет, евакуйований аж до казахстанського Кизил-Орди. Та хоч куди заводила доля, верталася думка до рідного слова.

Усе доросле життя Дея минуло в науці про народну творчість. Понад двадцять років, з 1962-го й до смерті, він очолював відділ фольклористики в академічному інституті – тому, що сьогодні зветься Інститутом імені Максима Рильського.

Він не просто збирав пісні – він вибудовував систему. Саме Дей розробив наукову концепцію багатотомної серії «Українська народна творчість», у якій з-під спуду виходили друком записи фольклору, зроблені впродовж століть. Він повернув читачеві зібрання Доленги-Ходаковського, братів Бодянських, Марка Вовчка та Опанаса Марковича.

Окрему й велику частину життя Дей віддав Іванові Франку. Він досліджував Франкову працю над фольклором, складав бібліографію його творів, розшукував автографи по архівах. За ці франкознавчі студії 1983 року йому присудили премію імені Івана Франка.

А ще він зробив те, без чого важко уявити українську філологію, – уклав «Словник українських псевдонімів та криптонімів». Картотеку до нього він збирав понад два десятиліття: тисячі підписів, за якими ховалися автори різних епох, нарешті дістали імена.

З-під його пера вийшли «Поетика української народної пісні», «Сторінки з історії української фольклористики», «Народно-пісенні жанри», праці з історії книги та журналістики. За цим переліком – ціле життя, віддане одній справі: щоб українська пісня й українське слово не загубилися в часі.

Олексій Дей помер 6 серпня 1986 року в Києві. А пісня, яку він збирав і впорядковував десятиліттями, лишилася – і досі звучить тим голосом, що колись вів його з Синявки в науку.

Джерело