Загиблі герої Чернігівщини: Редько Владислав. Зелінський Артем. Крапив’янський Олексій

Новобілоуська сільська територіальна громада вже вкотре у скорботі. Додому повертається на щиті ще один наш захисник, ще один Герой України — 31-річний молодший лейтенант поліції Редько Владислав Юрійович.

Владислав народився 22 жовтня 1992 року в Чернігові. Згодом сім'я переїхала в село Хмільниця, де юнак закінчив Хмільницький навчально-виховний комплекс. І по закінченню, упродовж 2009-2013 років, навчався в Чернігівському технікумі транспорту та комп'ютерних технологій за спеціальністю «Обслуговування електроустаткування автомобілів та тракторів». Після навчання, упродовж 2013-2015 років, служив у Збройних силах України, в головному управлінні розвідки.

Після служби в ЗСУ Владислав пройшов навчання на зварювальника і працював за фахом. Але мрія про службу в поліції ні на мить не полишала його. І врешті він змінив звичайне мирне життя на тривожне.

У 2020 році Владислав вступив до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, де мужньо й самовіддано виконував свою роботу. А з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну разом із побратимами взяв до рук зброю і пішов захищати рідну землю від ворога. У селі Киїнка він отримав важке поранення, але після одужання знову повернувся на службу.

Молодший лейтенант поліції гідно пройшов військову підготовку, самовіддано охороняв кордони Чернігівської області. І з 2024 року був переведений в об'єднану штурмову бригаду Національної поліції України «Лють».

19 травня 2024 року наш захисник отримав поранення, виконуючи бойове завдання на Харківському напрямку. 22 травня серце Владислава зупинилося... Йому назавжди залишився 31 рік. Дуже, дуже рано перестало битися серце хороброго воїна України. Справжнього патріота своєї держави!

У пам’яті рідних, друзів та близьких Владислав назавжди залишиться світлою людиною, веселим, усміхненим, життєрадісним, «душею компанії». Він умів жартувати, радіти життю, підтримувати інших своє доброзичливою усмішкою. Як і багато його ровесників, він був звичайним хлопцем, але з великою душею і щирим серцем. І серед інших його виділяло велике почуття відповідальності та справедливості. Завжди скромний, щирий, вірний своїм друзям та побратимам, просто неймовірний, люблячий чоловік та чудовий тато для двох своїх синів. Для батьків же був надією й гордістю, радістю і щастям.

Своїми спогадами про Владислава поділилися його бойові побратими, товариші по службі.

«Влад був дуже добрим, відкритим, щирим. Він ніколи нікому не відмовляв, якщо хтось звертався до нього по допомогу чи шукав поради. Влад був дуже працелюбним, відповідальним, і все, за що він брався, доводив до кінця. Як воїн, добре володів навичками самозахисту та зброєю».

«Товариський, цілеспрямований, умотивований, прагнув розвиватися по службі, любив зброю і вправно вмів нею користуватися. Влад — надзвичайно добра та надійна людина, завжди був готовий підтримати і в будь-яку хвилину прийти на допомогу. За весь час нашого знайомства я ніколи не пам’ятав його сумним. Він завжди був веселий, підтримував друзів, був душею компанії. Завжди прагнув кращого, вдосконалював свої навички та допомагав іншим. Зброя була його стихією. Я пишаюся тим, що ми з Владом були друзями».

«Владислав був порядною і ввічливою людиною, гарним спеціалістом своєї справи. До всього в житті відносився з усмішкою на обличчі, користувався авторитетом у колег, завжди дотримувався своїх життєвих принципів, був порядним сім’янином».

Владислав боронив Україну, нашу громаду, своє рідне село і кожного з нас. Він воював за наші мирні дні й тихі ночі. Нехай же добрий і світлий спомин про славного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в нашій пам'яті. Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого, бойовим побратимам, друзям і близьким захисника, схиляємо перед ним голови у скорботі.

Зелінський Артем народився 28 травня 1985 року у Чернігові. Закінчив загальноосвітню школу №12 та вступив до Чернігівського професійно-технічного училища №8.

До 24-го лютого Артем працював будівельником, але з початком повномасштабного ворожого вторгнення вирішив добровільно долучитися до Захисників України. Він потрапив до складу військової частини А2622 на посаду старшого оператора загону радіорозвідки. Нажаль, 1 червня життя Зелінського Артема обірвалося…

Молодший сержант Олексій Крапив’янський (09.09.1992 – 30.04.2024) народився та виріс у с. Володькова Дівиця. Закінчив місцеву школу, влаштувався на роботу. Жив, як усі. Доки у 2014 році росія не почала війну. Він став на захист одним із перших, підписавши контракт, бо таким був завжди: відкритим, рішучим, відповідальним. Він був  справжнім воїном, народженим виконувати чоловічу роботу. І Олексій її виконував. Саме у військовій справі він себе знайшов. Тому, повернувшись у 2019 році до цивільного життя, за кілька місяців знову пішов на службу в ГУР. 30 квітня воїн загинув під час виконання завдання. У загиблого військовослужбовця лишилася дружина Інна, синочок Богданчик, мама Світлана Іванівна, брат Василь, який також військовий, сестра Вікторія.