Історії Воїнів: Військовослужбовиця «ЛАВА»

Військовослужбовиця «ЛАВА». "Моя мета — зробити свій вклад у Перемогу України. Нехай він буде маленький, ледь помітний, але він буде і він буде моїм, — посміхаючись говорить Анна.

Анна - військовослужбовиця сил ТрО. Свій військовий шлях дівчина розпочала восени 2023 року. Тривалий час до цього дівчина щоденно ставила собі запитання – який її вклад в Українську Перемогу. Дивлячись на свого сина вона роздумувала над тим, в якій країні він житиме і що вона може зробити для того аби він дорослий міг бути щасливим тут, вдома.

• Я просто хочу розуміти, що я зробила все від мене залежне, а не сиділа десь склавши ручки. Можна, звісно, сказати, мовляв «війна не для мене», «я народжена не для війни». Усі не для війни, утім війна триває і ми маємо зробити усе від кожного з нас залежне аби Перемогти, — говорить військовослужбовиця.
• Під час діалогу зі мною Анна розповідає, що не пам’ятає в який момент вона зрозуміла, що вже «час». Не було точки яскравого самоусвідомлення, не було висхідної події. Було чітке розуміння того, що або зараз, або ніколи. А опісля – проходження необхідних процесуальних моментів та початок вишкілу.

• Йдучи на службу до Збройних Сил України я не знала, що я можу, не розуміла на що я здатна. Я прийшла у військову справу з цивільного життя. Так, мені було страшно. І навіть зараз буває боязко. Це війна.  
• Спершу Анна пройшла курс молодого бійця в навчальному центрі. На цьому моменті біографії військовослужбовці під час розмови з нею я фокусуюсь уважніше, адже саме на цьому етапі чимало жінок-військовослужбовиць можуть зіштовхнутись з порушенням їх прав: приниження, невизнання, применшення їх ролі у цій війні – прикрі, утім існуючі випадки поводження з тими жінками, які виявили бажання долучитися до лав ЗСУ. Розпитую Анну, яким був її вишкіл.  

• Не було проблем у мене з цим. Для нас тут усі рівні: жінка ти чи чоловік, не має значення. У першу чергу ти – військовий, який має свої обов’язки і виконує їх, — говорить військовослужбовця.
• Наразі Анна працює оператором БпЛА, цю військову професію вона обрала для себе самостійно. Один раз спробувавши політати – зрозуміла, що це її і виявила бажання перевестись у спеціалізований підрозділ. Наразі вона виконує бойові завдання пов’язані з аеророзвідкою на прикордонній території. 

• У нас є графік польотів і по ньому ми літаємо. Є певний план дій, який ми виконуємо під час завдань. Мінімум – дві години польотів, після чого ми повертаємось на «базу» та заповнюємо необхідну документацію в якій вказуємо що цікавенього та де саме ми бачили. Багато де літали, навіть до сусідів залітали. На бойових не була, але якщо буде потрібно – я готова, — посміхаючись говорить військовослужбовиця.

Анна розповідає, що для неї сім’я – головна мотивація, як би складно їй не було, розуміння того для кого та з якою метою вона працює дає їй силу та наснагу знову і знову виконувати бойові задачі, працювати та навчатись аби відточувати свою майстерність. Та разом з цим, жінка зізнається, що надзвичайно сумує за родиною, часто думає про них. Єдина розрада – постійно підтримувати «зв’язок» з домашніми.

• Я дуже сумую за сином. Намагаюсь тішити його подарунками, але розумію, що найголовніше для нього – моя увага, тож ми щоденно на зв’язку: я телефоную, а ще спілкуємось у відео форматі. Щоразу коли я приїжджаю додому він дуже тішиться, обіймає та цілує мене, довго не відпускає від себе, говорить як сильно він скучив. А потім я знову їду від нього.

Щоразу, коли «Лава» вкотре їде від свого маленького синочка до військової частини, її душа крається. Залишати дитину – найважче у її службі, зазнається жінка. Утім разом з цим, вона усвідомлює, що її робота – задля майбутнього її сина і ніхто окрім неї про її дитину не подбає.

• Я вважаю, що якщо ти не можеш захищати свою Державу зі зброєю в руках це не дає тобі права не робити взагалі нічого. Не важливо чоловік ти чи жінка, в першу чергу усі ми – громадяни своєї країни, — підсумовує військовослужбовиця.