Загиблі герої Чернігівщини: Кашперко Владислав. Нестеренко Валерій. Смецький Антон

Владислав Кашперко народився 3 квітня 1996 року у місті Борзна. Навчався у гімназії ім. П. Куліша, закінчив Борзнянську музичну школу. Потім вступив до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, займався музикою.

Після початку повномасштабної війни став на захист України. Служив на посаді гранатометника десантно-штурмового батальйону. Загинув 10 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися з Владиславом Кашперком та поховали на малій батьківщині у місті Борзна.

Валерій Нестеренко народився 30 листопада 1981 року у селі Добрянка Чернігівської області. Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

В умовах повномасштабної війни став на захист Батьківщини на посаді механіка-водія механізованого відділення.

Загинув 19 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Попрощалися з Валерієм Нестеренком та поховали у Мені на Чернігівщині.

У Корюківці на Чернігівщині 27 червня попрощались з хореографом Антоном Смецьким. Йому було 38 років. Антон родом з Донецька, жив на Київщині, працював з різними українськими артистами та мав власний шоубалет. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист України. У серпні 2023 року чоловік зазнав поранення і втратив ногу, але повернувся на фронт.

За словами двоюрідного брата з позивним "Неруський", Антон з початком повномасштабного вторгнення долучився до Київської тероборони. Потім став сапером у 116-й окремій механізованій бригаді. Понад рік тому під час штурму наступив на міну. "Була травматична ампутація кінцівки, після того довга реабілітація, протез. І він виявив бажання продовжити захищати свою країну", — каже "Неруський".

Подруга з позивним "Фурія" розповідає: після втрати ноги Антон повернувся на фронт. "Я була впевнена, що більше він туди не піде. І останній раз, коли я його побачила, він мені каже, що знову зібрався служить. Я кажу: "Антон не треба, ну, досить". Він каже: "Ні, я буду до останнього, бо там мої побратими, там мої брати, друзі, я їх не можу залишити".

Загинув Антон Смецький 22 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Поховати його вирішили у Корюківці, бо тут живуть його рідні. "Він тут часто бував, у Корюківці. Дитинство його тут пройшло. Ну, і ми залишилися фактично тою точкою, де і Антон, і його брат Паша завжди могли знайти свій дім. Бабуся ще жива його. Це — його Батьківщина маленька", — говорить тітка загиблого Ірина Гайова.

Антон почав танцювати з п’яти років, розповідає вона. Був солістом ансамблю "Донбас". Згодом йому запропонували взяти участь у кастингу у Києві. "Він пройшов кастинг і потрапив до хореографа Євгена Черненка. І от саме він став для нього початком танцювальної кар'єри. Вони багато гастролювали. Потім він повернувся у Київ і познайомився з шоуменом Дмитром Коляденком. Ірина Білик — вони не просто працювали, вони друзі", — каже Ірина Гайова.

З 2007 року чоловік працював як хореограф-постановник. Брав участь у телепроєктах "Шанс", "Фабрика зірок", "Шоуманія".

У Антона залишились дружина та донька, які через війну виїхали до Польщі. "Він познайомився в цій професії зі своєю дружиною Олесею. Вони завжди були поруч. Через деякий час у них народилася донька Стела. Їй наприкінці липня виповниться сім рочків. Він дуже мріяв побути на її дні народження",

Таким Антона згадують ті, хто його знав:

"Неймовірно позитивний, зухвалий, добрий. Він просто викликав фурор скрізь. Попри те, що він на протезі, він постійно танцював, бешкетував. Попри те, що він хореограф, всі військові сприймали його як рівню. Бо він, дійсно, виконував все те, що й виконували всі, ще й запалював", — говорить капеланка Марина Салабутіна.

Бійця свого часу нагородили відзнакою Міністра оборони України "За поранення", нагрудним знаком "Учасник бойових дій", медаллю "За хоробрість в бою".