Два крила моєї долі: презентація книги

Володимир МАМЕДОВ: «На батьківську могилу везу українську любов, а додому повертаюся з любов’ю землі Азербайджану…»

У читальному залі Ніжинської міської ЦБС відбулася презентація книги Володимира Мамедова «Два крила моєї долі».

Володимира Хейбаровича добре знають у Ніжин як успішного підприємця, мецената, волонтера. Шанують за його ініціативність й невичерпну енергію, активну громадянську й патріотичну позицію. Ось вже п’ять скликань поспіль містяни доручають Володимиру Мамедову відстоювати інтереси громади у складі депутатського корпусу міської ради — у нинішньому скликанні він очолює постійну комісію з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, інвестиційної діяльності, бюджету та фінансів. Його величезний професійний та життєвий досвід спільно із наполегливістю й завзятістю завжди були на видноті й заслужено оцінені багатьма державними, православними та професійними нагородами й відзнаками. І всі вони для Володимира Хейбаровича пам’ятні й дорогі, бо ж кожна знаменує собою певний особливий, важливий етап у його неспокійному, сповненому величезної житейської мудрості й заповзятливості житті.

Утім, найголовнішою своєю відзнакою Володимир Хейбарович вважає звання Почесного громадянина Ніжина, яке присвоїли йому ніжинці. Отож і намагається жити й трудитися так, аби сповна виправдати звання перед земляками.

Проте, багато ніжинців не знають ще однієї грані його активної, творчої й обдарованої душі – віршування. Багато років поспіль Володимир Хейбарович тримає любов до красного слова у своєму серці, хіба що інколи дозволяючи відкритися, виплеснутися щирими й правдивими емоціям у колі рідних чи друзів. Власне, саме вони першими й зробили йому надзвичайно дорогий творчий подарунок до ювілейного дня народження, видавши першу, так би мовити, прем’єрну збірку його поетичних творів. Той щирий пам’ятний подарунок спонукав автора доповнити збірку. Дістати із глибин своєї творчої душі й інші, нові вірші. Так на світ і з’явилася оновлена збірки «Два крила моєї долі». Утім, своєї презентації вона чекала понад два роки. Хоч, може, то й на краще, адже за цей час в автора народилося ще багато нових поетичних творів на громадянську тематику, його поетичний багаж поповнилася віршами на громадянську, патріотичну та військову тематику, в його арсеналі з’явилися вірші­одкровення, присвяти рідному місту, рідній землі й отчому краю. Дуже органічно цей поетичний віночок доповнився неймовірно тонкою й чуттєвою любовною лірикою поета.

«Два крила моєї долі»… Чому автор саме так назвав свою збірку? Бо ось вже понад сімдесят п’ять років Володимир Мамедов плекає у своєму серці щиру любов до двох країн, таких далеких і водночас неймовірно близьких одна одній – Азербайджану й України, бо в його жилах тече гаряча азербайджанська кров й ніжної красуні­українки. Й саме це є тими міцними й надійними крилами, які тримають і надихають його…

Колись, що під час проходження армійської служби в серце горянина Хейбара лагідним поглядом ніжинської красуні­білявки постукало кохання. Пройшовши випробування воєнним лихоліттям, тяжким пораненням та каліцтвом, повоєнними труднощами й незгодами, ці молоді люди пронесли свої щирі почуття, своє інтернаціональне кохання через усе подружнє життя. У парі вони виростили й виховали трьох чудових дітей, які згодом стали достойними, шанованими людьми, а ще ­ зуміли порівну розділити в їхніх серцях прихильність та відданість древній землі сіверянської Ніжинщини, де знайшов своє достойне продовження древній рід Мамедових, і мальовничої перлини Талишських гір високогірного Леріка, звідки він бере свій початок.

Цей родинний зв’язок не втрачається й сьогодні, бо колись саме там, у рідній землі своїх пращурів, заповів похоронити себе Хейбар Мамедов й туди, на високогір’я кордону між Іраном і Азербайджаном щоразу поспішають його ніжинські нащадки. Тож саме з батьком та всією багаточисельною родиною Мамедових і поспішив поділитися своєю творчою радістю й Володимир Хайбарович, щойно його поетична збірка вийшла друком. А ще автору хотілося правдивими поетичними словами провести паралелі між Україною й Азербайджаном, нагадати людству про нашого спільного ворога, згадати тридцятирічну боротьбу нагірнокарабахців за право бути вільними, розповісти про те, як сьогодні наші мужні захисники, весь наш український народ у боротьбі проти російської агресії захищає свої кордони, своє право на існування та вибір власного шляху розвитку…

Й ось тепер відбулася ніжинська презентація книги «Два крила моєї долі». Її розпочала голова міської ветеранської організації Людмила Величко, передавши затим слово директорці Ніжинської ЦБС Олені Єкименко, яка розповіла присутнім про життєвий і творчий автора, а також презентувала саму збірку.

У затишній невимушеній атмосфері залу звучали вірші у виконанні Володимира Хайбаровича, а також студенток Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької.

Зустріч мала неформальний характер, то в її учасників була нагода не лише послухати вірші Володимира Хейбаровича, а й поспілкуватися з ним, обговорити творчі плани тощо. На завершення зустрічі Людмила Миколаївна вручила поету квіти та символічний солодкий подарунок – виготовлений майстрами­кондитерами місцевого хлібозаводу торт у кольорах азербайджанського прапора – з побажаннями здоров’я, благополуччя, нових творчих успіхів, натхнення й нових поетичних творів.

• Спостерігаючи за атмосферою залу, за тим, з якою цікавістю учасник и зустрічі вслухалися у кожне віршоване слово, подумала собі, що яким би важким не було наше сьогодення, пов’язане з воєнним лихоліттям, у житті українців мають бути якомога більше різноманітних творчих заходів, які повинні показувати й розкривати якомога більше місцевих талантів. На жаль, через війну багато хто почав забувати, що немає нічого прекраснішого за живу розмову людей між собою, коли вони показують свої емоції не через смайлики в повідомленнях, а через емоції, інтонацію, усмішки та слова.

• Джерело