Скорботні жнива війни: Вовкогон Олександр. Корж Олександр

Олександр Вовкогон народився 27 вересня 1993 року у Сосниці.

Навчався у Сосницькій школі на В’юнищі. З дитинства займався спортом, грав у футбол. Був активним гравцем місцевої футбольної команди. Він був товариський, мав загострене відчуття справедливості, завжди приходив на допомогу тим, хто її просив. Не тільки друзям, а навіть майже не знайомим.

Після закінчення школи вступив до Сосницького с.г. технікуму бухгалтерського обліку, а далі навчався у Чернігівському Національному університеті «Чернігівська політехніка». У 2015 році він закінчує навчання.

Живе та працює Олександр у Чернігові. Створює сім’ю. У них з дружиною народилась донечка. Молодий батько, чоловік, син, та брат – в нього все попереду.

Але війна ламає всі плани, життя йде шкереберть. Олександр вирішує захищати свою країну, сім’ю, рідних та 28 квітня 2023 року долучається до лав ЗСУ. Олександр Вовкогон був направлений до 167 батальйону національної академії сухопутних військ. Два місяці проходив підготовку у місті Львів. Після навчання отримав офіцерське звання. Направлення в Кремінну. Потім Слов'янськ, Харківський напрямок.

Побратими дали Олександру позивний «Вовк». Олександр Вовкогон був призначений командиром роти. Він дуже беріг своїх бійців: завжди виходили після виконаного завдання без втрат. Він не міг залишити своїх побратимів. За врятовані життя побратимів та військовослужбовців іншої роти Указом Президента України Олександр Вовкогон був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На жаль нагорода знайшла героя посмертно.

30 травня 2024 року, після важкої хвороби, що була спричинена нещасним випадком на передовій, Олександр Вовкогон помер у шпиталі.

57-річний Олександр Корж народився та зростав в Рождественському, в сім’ї вчителів.  Вищу освіту отримав заочно, паралельно працював токарем у столиці. Далі життя привело його до правоохоронних органів, деякий час Олександр працював у поліції, пізніше – у податковій.

Із початку повномасштабного вторгнення Олександр Корж добровільно став на захист країни.  Був навідником, воював під Бахмутом. Отримав важкі поранення, але після тривалого лікування й реабілітації знову повернувся в стрій.

27 травня цього року його життя передчасно обірвалося. 8 червня 2024 року у рідному селі його провели в останню путь.