Вбиті росією: Бабич Григорій. Фотіїв Володимир. Карпенко Олександоа

28 лютого 2022 року 75-річний Григорій Бабич отримав поранення під час обстрілу села Киїнка на Чернігівщині. Через кілька днів, 6 березня, його життя внаслідок цього обірвалося.

Григорій народився у селі Сивки Чернігівської області. У 1967-1970 роках усіх жителів звідти виселили, адже територія мала бути затопленою під час створення Київського водосховища. Так Григорій оселився у Киїнці.

Працював на тепловій електростанції. Жив в одному будинку з племінником Олександром та його рідними, допомагав по господарству. Багато читав – від газет до детективів, знав усі важливі події Другої світової війни.

«Своєї сім'ї, на жаль, не мав. Усю любов віддавав чотирьом онукам – дітям двох племінників. Завжди приносив їм смаколики, чекав їх першими на свята, на колядки і щедрівки. Він дуже любив свої Сивки, зустрічався та підтримував зв'язок із колишніми односельцями, постійно розповідав історії про село, про великого дуба, який мав цілющі властивості, про виселення і затоплення, постійно ділився спогадами…», – розповіла дружина племінника Любов Бабич.

У Григорія залишилися рідна сестра Надія, два племінники з дружинами та онуки Аня, Слава, Кирило і Матвій.

32-річний Володимир Фотіїв загинув 28 лютого 2022 року  під час ворожої атаки на село Киїнка.

Володимир родом із Чернігова. Закінчив місцеву школу. Працював майстром із ремонту взуття, потім займався вантажними перевезеннями. Останній період життя ремонтував побутову техніку. Обожнював їздити на кросовому мотоциклі. За сім років до повномасштабної війни він, разом із дружиною, придбав будинок у Киїнці. Там і застала їх нещадна війна.

Під час обстрілу 28 лютого дружина Володимир, яка була на сьомому місяці вагітності, встигла сховатися у погреб, а він ні. Поховали Володимира Фотіїва у квітні 2022-го у Киїнці. У нього залишилися мама, дружина, донька, брат і сестра.

84-річна Олександра Карпенко зникла безвісти 30 березня 2022 року у селі Слобода на Чернігівщині.

У той день російські війська відійшли з села, а українські почали робити зачистку. Чому жінка пішла з дому, ніхто не знає. Рідні вважають, що вона чогось злякалася, адже вибігла без палиць та верхнього одягу. Кілька днів рідні намагалися відшукати Олександру, однак живою її так і не знайшли. 5 квітня тіло бідолашної жінки на території свого господарства знайшов сусід, коли повернувся до дому. Жінка лежала обличчям донизу.

Олександра Карпенко народилася в Слободі. Після школи працювала в колгоспі дояркою, одружилася. Чоловік помер рано, вона сама виховувала п’ятьох дітей.

Жила сама. У мирний час її щодня відвідували рідні, а під час окупації приходили, коли була можливість. Олександра Карпенко хворіла на Паркінсона та різні ментальні розлади, щодня потребувала ліків. З початком повномасштабної війни придбати таблетки не було де. Майже на три тижні вона залишилася без лікування.

До війни за жінкою доглядав зять. Він щодня її відвідував, годував, контролював прийом ліків. А з початком війни чоловік пішов служити. Дочка до мами часто ходити не могла: була окупація, вдома доглядала лежачого родича. Востаннє вони бачилися 30 березня зранку, а потім доньку сповістили, що її мати зникла. В Олександри Карпенко залишилися 5 дітей, 10 онуків та 6 правнуків.