Загиблі герої Чернігівщини: Ткаченко Богдан. Макіша Юрій. Приходько Олексій

Ткаченко Богдан народився 30 січня 2005 року в селі Виблі в багатодітній сім"ї.

Навчався у Виблівській школі. Після закінчення 9 класів продовжив навчання у Куликівському аграрному ліцеї, який закінчив у 2023 році за спеціальністю: слюсар з ремонту сг машин, тракторист, машиніст, водій автотранспортних засобів.

У грудні 2023 року уклав контракт і долучився до лав ЗСУ, свідомо, у зовсім ще молодому віці, обравши шлях захисника. У складі 3-го десантно-штурмового батальйону в/ч А-0224 ніс службу із захисту держави на гарячому сході.

10 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання старший стрілець 1-го десантно-штурмового відділення, 2-ї десантно-штурмової роти, 3-го десантно-штурмового батальйону в/ч А-0224 Богдан Васильович Ткаченко загинув, до останнього подиху, залишаючись вірним присязі та своїй державі.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Юрій Володимирович МАКІША народився в селі Куковичі Менського району 09 лютого 1966 р. у сім'ї вчительки німецької мови та столяра. Згодом сім'я переїхала до села Блистови, де Юрій у 1973 році пішов до школи.

1978 року сім'я оселилася в селі Величківці, бо їхні родини з діда-прадіда жили саме тут, а попередні переїзди були пов’язані з маминим учителюванням.

1981 року Юрій закінчив Величківську восьмирічну школу.

1981 – 1985 рр. навчався в Гомельському технікумі залізничного транспорту за спеціальністю «Технік-механік» та отримав професію машиніста тепловоза.

Після технікуму був направлений на роботу до міста Орськ, звідки його призвали до армії. З 1985 по 1987 рр. служив у десантних військах у м. Каунас.

Після армії повернувся до рідного села та влаштувався на ВАТ «Менський сир», де пропрацював до 2022 р. Далі працював слюсарем у ТОВ «Мена-Авангард».

На роботі Юрія Володимировича знали як дуже відповідальну людину, яка завжди прийде на допомогу.

1996 року одружився. Проживав з родиною в м.Мена. Був дуже чуйним та люблячим батьком двох дітей – доньки та сина.

Коли отримав повістку, не замислюючись, пішов на захист своєї Батьківщини, згадує дружина Людмила.

Призваний по мобілізації на військову службу 01 березня 2024 року Корюківським ТЦК та СП. Захищав Україну на посаді стрільця-санітара 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини А7331.

31.05.2024 р. біля селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області у бою отримав поранення. Помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І.І. Мечникова 5 червня 2024 року.

«Співчуття рідним, хоча ніяким співчуттям ми не можемо зменшити вашого болю, - від імені величківців звертається до родини загиблого староста Величківського старостинського округу Тетяна ЯКОВЕНКО. – Для нас Юра назавжди залишиться у серцях таким, яким він був за життя: добрим, спокійним, врівноваженим, скромним, хорошим».

Поховали Героя на центральному цвинтарі у Мені з військовими почестями.

У Чернігові 15 червня провели в останню путь 46-річного Олексія Приходька – командира гранатометного відділення 1-ї танкової Сіверської бригади та почесного громадянина міста.

Чоловік народився 25 липня 1977 року у селі Нове на Чернігівщині. Навчався в Седнівській школі, після проходження строкової військової служби працював в охороні у Чернігові.

У 2015-2016 роках брав участь в АТО на сході України, а у 2019-му уклав контракт та продовжив службу у лавах ЗС України.

Після початку повномасштабного російського вторгнення брав участь в обороні Чернігова на Новоселівському напрямку. У серпні 2022 року був відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, а у вересні 2023-го — почесним нагрудним знаком "Золотий Хрест".

Останній рік був на сході України. 20 квітня 2024 року чоловік отримав тяжке поранення. Тоді його вдалося евакуювати до лікарні. Але внаслідок отриманих травм 11 червня Олексій помер. У нього залишилися дружина і 7-річна донька.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).