Загиблі герої Чернігівщини: Швидкий Сергій. Сенько Іван. Ковтун Микола. Парфенцов Сергій

Сержант Сергій Швидкий народився 8 травня 1996 року в місті Чернігові. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №9. Після закінчення школи навчався в Чернігівському промислово-економічному коледжі Київського університету технології та дизайну. Займався спортом — баскетболом. Брав участь в багатьох змаганнях міського, обласного рівнів та на чемпіонатах України. Чемпіон Чернігівської області, мав 1-й розряд з баскетболу. Закінчив обласну комплексну дитячо-юнацьку спортивну школу у 2013 році.

Проходив строкову військову службу під час якої уклав контракт. Учасник АТО. У 2021 році Сергій повернувся на службу до свого підрозділу. Спершу він був солдатом, старшим солдатом, на посаді кулеметника. У листопаді-грудні 2022 року його перевели в третю роту головним сержантом.

"Він не любив конфлікти, намагався не входити у конфлікти. Якось він умів розрулити, оминути гострі кути. Як друг, як співробітник, як побратим був. Завжди відповідає, завжди допоможе, завжди, завжди він був попереду. Він нічого не боявся. Вперед — то вперед. Такий, безстрашний був, скажімо так.

Знав, за що бореться, знав, чого він прийшов. І, скажімо, свої обов'язки, все, що від нього вимагалося, все, що це, це було бездоганно виконано. Завжди з гумором, завжди з жартом".

У 2022 році отримав перше поранення. Після лікування повернувся до свого підрозділу. У тому ж 2022-му отримав друге поранення під населеним пунктом Піски та знов після лікування повернувся до побратимів.

Бойова медикиня Оксана Осіпова дивувалася його стійкості і витривалості.

"18 березня, під Новоселівкою (біля Волновахи, що на Донеччині), нас штурмувала важка техніка. Я вам хочу сказати, ви знаєте, того дня він дуже важливу роль відіграв у цьому бою. Він не розгубився. Він влучив у дві «бехи» (БМП, – ред.) передніх, перших. Третя його обстріляла, тоді його дуже поранило. Було уламкове в голову, непроникаюче, перелом кісток долоні…

Щоб ви розуміли, яка це була людина. Поки я прибігла до них на позицію, бій ішов. Поки я бігла, хлопці наклали йому пов’язку, щоб не так кровило, закриті очі – забинтовані були, він лежав на ящику з боєкомплектом і на слух керував хлопцями – керував іще боєм, поки я його не витягла.

Це наскільки був сильний хлопець, наскільки був сильний боєць, що іноді вражала його витривалість. Він був прикладом для всіх".

За словами Оксани, Сергій шкодував, що не створив сім’ю й не мав дітей. Вона це зрозуміла, коли після чергового, вже п’ятого поранення, його привезли на операцію до Львова – у грудях був уламок снаряду. Оксана з Сергієм зідзвонилися по відеозв’язку, коли боєць прогулювався містом.

"Ну, так, балакали по про те, про се. І тут перед ним вибігла дівчинка, побігла, ну, я знаю, близько трьох років. І він мені телефоном, це ж... Я пам'ятаю його слова, як він ішов, дивився на ту дівчинку і сказав: «Мамо, мені 27 років, а в мене ні сім’ї, ні дітей». І до сьогодні я пам’ятаю його слова «Мам, я так собі хочу донечку»".

 Разом з тим, Сергій боляче переживав через втрату побратимів.

"У нас 5 серпня загинув наш старшина, Гетьманець. Під час штурму їхніх позицій загинув. І коли нам повідомили, передали, що Павлович загинув, він плакав. Сидів ось так, лежав у мене на колінах, поклав голову на колінах, плакав. І, як він тоді сказав, я ніколи не думав, що... Ну, він для нього був батьком. Наставником, батьком, прикладом. І тоді, коли Павлович загинув, він плакав і сказав: «Мамо, я ніколи не думав, що батьків так важко втрачати».

Якби ти знав, як дітей важко втрачати..."

Головний сержант управління мотопіхотної роти. Загинув 26 січня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Встановили особу за ДНК. Попрощалися у Чернігові лише 1 червня 2024 року. Поховали на кладовищі Яцево.

Солдат Іван Сенько народився 14 травня 1978 року в селі Мутичів Чернігівської області. Закінчив 8 класів Даницької середньої школи, а у 1996 році — Замглайське ПТУ №12 на тракториста. Працював за спеціальністю у колгоспі села Даничі. Займався підсобним господарством.

З повномасштабним вторгненням РФ на територію України долучився до лав Збройних Сил України. Служив на посаді стрільця-помічника гранатометника механізованого батальйону.

Загинув 24 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Попрощалися та поховали бійця в селі Мутичів.

Головний сержант Микола Ковтун народився 1 січня 1974 року в місті Ніжин. Навчався у Ніжинській ЗОШ №6, а потім — у ПТУ №11 за фахом "Монтажник радіоапаратури".

Проходив строкову військову службу, після повернення до цивільного життя працював у Ніжинському хлібзаводі.

На захист України став ще у 2014 році, учасник АТО. 25 лютого 2022 року боронив східні кордони України.

Загинув 21 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині.

Попрощалися та поховали військового у Ніжині.

Солдат Сергій Парфенцов народився 19 жовтня 1974 року в селі Мощенка Чернігівської області. Навчався в місцевій середній школі №1.

Певний час працював різноробом в колгоспі. Проходив строкову військову службу, потім працював на будівництві.

У 2023 році долучився до лав ЗС України. Служив на посаді старшого стрільця-оператора стрілецької роти.

Загинув 24 травня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Попрощалися та поховали з військовим на кладовищі Корюківки.