Мистецька Чернігівщина: Георгій Нарбут
Один із засновників і ректор Української академії мистецтв, у період Гетьманату Павла Скоропадського саме він розробив дизайн для герба та печатки Української Держави.
"Нарбут нас графічно «українізував»", — так говорять мистецтвознавці про спадок художника. Уплив Нарбута на українську культуру важко переоцінити, але ще важче усвідомлювати, що прожив митець лише 34 роки.
Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 року на хуторі Нарбутівка в Чернігівській губернії, його родина походила зі збіднілої литовської шляхти.
За спогадами, у дитинстві Георгій постійно щось вирізав із обгорток, робив витинанки і без фарб та олівців відтворював усе, що бачив навколо. Початкову художню освіту здобув самотужки, згодом вступив до Глухівської гімназії.
Інтерес до геральдики проявився в хлопцеві рано.Студентом Нарбут віднайшов герб свого роду — а серед його предків були запорозькі козаки, — і реконструював його.
Одного разу вчитель гімназії приніс до класу копію Остромирового Євангелія. Нарбут захопився писаними літерами кирилиці й перемалював їх усі. Також саме у Глухові на повітовій виставці він дебютував як художник.
Після закінчення Глухівської гімназії всупереч волі батька Нарбут вирушає до Санкт-Петербурга. Там він стає одним із найбільш популярних художників, але не зраджує своїй ідентичності. Ба більше, у його творах дедалі частіше з'являються українські мотиви.
Український мистецтвознавець і художник Георгій Лукомський познайомився з Нарбутом у 1910 році на одній з виставок. Він згадує: "Перше враження — і найсильніше: зовнішність Нарбута — багато типу українського, полковницького, стародубського. (...) Про Чернігівщину нагадує кожен порух його".
Нарбут подорожував Україною, спілкувався зі збирачами старовини. Сучасники згадують, що його вразив музей українських старожитностей у Чернігові, де зібрані старовинні портрети. Нарбут вивчав крій козацького одягу, а повернувшись до Петербурга, власноруч зшив собі козацький жупан.
За словами Лукомського, уже в 1913–1916 роках Нарбут працює як абсолютно самобутній графік із власним стилем. Він полюбляв досліджувати військові атрибути, зброю, геральдику, прапори, герби, ілюструє багато книг, для яких створює обкладинки і прикрашає віньєтками.
Лукомського здібності Георгія Нарбута вражали: не слухавши жодних курсів з історії мистецтв чи архітектури, Нарбут знав багато матеріалу, його ерудиція була невичерпною. "Він опановував закони перспективи, архітектурне проєктування з найбільшою легкістю. Пам'ятаю, як він любив всілякі хитромудрі скорочення, наприклад паркет вигадливого малюнка в перспективі".
Дослідники поділяють творчість Георгія Нарбута на два періоди – петербурзький і згодом київський. Після Лютневої революції 1917 року художник повертається на батьківщину й оселяється в Києві. Нарбут винаймав квартиру неподалік Золотих воріт, на Георгіївському провулку, 11, і так говорив про свій вибір:
"Провулок мого святого. Близько Георгієвська церква. А головне – вікна квартири впираються в стіну Софії Київської, майже в браму Заборовського. Під цією брамою й померти можна".
Неймовірним поступом українського мистецького середовища стало заснування Української академії мистецтв, яка існує і досі як НАОМА. Це був перший вищий навчальний заклад незалежної держави.
У вересні 1917 року Георгій Нарбут став професором графіки, а згодом — ректором першого вишу Української Народної Республіки.
Урочисте відкриття академії відбулося 22 листопада 1917 року в приміщенні Української Центральної Ради. На легендарному фото — діячі культури, науки і мистецтва, з ініціативи яких була створена академія.
На початку 1919 року Георгій Нарбут бере на себе керівництво академією, бо майже усі викладачі залишили Київ, а з професорів залишилось лише двоє: він та Михайло Бойчук. Коли більшовики забрали приміщення академії, Нарбут починає проводити заняття у власній квартирі.
Про навчання студентів удома в Нарбута мистецтвознавець Федір Ернст згадував так: "Це був справжній курятник. Стелю устилали диктом, щоб під час дощу не так хлестала вода. Майстерні відділяли від проходу великими полотнами – творами професорів. Все це мало відповідало значінню, яке Нарбут надавав академії. Але цим кроком він врятував її від неминучої загибелі".
Квартира Нарбута на Георгіївському провулку була справді легендарним місцем. У ній регулярно гостювали найпрогресивніші митці тогочасного Києва: письменники Павло Тичина, Михайль Семенко, Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, композитори Пилип Козицький, Яків Степовий, мистецтвознавець Федір Ернст.
Незабаром з цих посиденьок сформувалось щось подібне до таємного товариства з обмеженою кількістю членів — "Гурток дев'яти". Нарбут, який любив різні церемонії та костюмовані дійства, навіть розробив його конституцію, знак і план діяльності.
Нарбут мав живе почуття гумору, про що згадували його сучасники. Він любив українську сатиру, фольклор, і одного разу створив містифікаційного персонажа Лупу Грабуздова, від імені якого писав жартівливі фейлетони.
А початок історії поклав перстень, який Нарбут придбав на Подолі під час прогулянки Києвом. Він був прикрашений сердоліковою печаткою із силуетом млина і мав напис "Бог моя надежда. Он мне помогает. Грабуздов". Митець намалював портрет таємничого Грабуздова і вигадав йому ім'я – Лупа Юдич. А згодом створив "Діаріуш" – фіктивний щоденник, у який від імені Лупи записував веселі й іноді провокативні історії. До прикладу, про Павла Тичину Лупа Грабуздов відгукувався так:
"Навколо – комуна,
А космос – в душі,
Че-ка ж над ухом:
– Бреши,
А пиши!"
В українську історію Нарбут увійшов як творець "українського стилю" в графіці — він задав тон наступним художникам на більшу частину ХХ століття. Київський період, на відміну від петербурзького, був дуже коротким, але за три роки Георгій Нарбут зробив надзвичайно багато:
- Для проголошеної Української Народної Республіки розробляв проєкти поштових марок, акцизних паперів і грошових купюр – розробив номінали в 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень.
- Коли владу перебрав гетьман Павло Скоропадський, Нарбут створив герб Української Держави. Його основа – козак із мушкетом, символ Війська Запорозького. До малюнка додав брошуру, в якій пояснив його історію і значення, регламентував використання.
- Створив "Українську абетку", яка стала кульмінацією творчості митця. Особливість абетки полягає у тому, що, розробляючи букви, Нарбут поєднав традиції українського рукопису та друкованої книги, а також використав досягнення європейських майстрів у галузі шрифту. Саме тому "Українська абетка" має важливе наукове та історико-культурне значення і є прикладом майстерного опанування мистецтва шрифту.
- Працював над альманахом "Мистецтво", 1919 р. Тут ритмікою ліній і плям Нарбут створює ілюзію безперервного руху рук робітника, що б'є молотком по зубилу. Візерункові завіси по боках його фігури – символи "пролетарського благородства".
- Оформив збірку віршів молодшого брата Володимира Нарбута "Алілуя", 1912 р.
- Створив знакову обкладинку "Зорі", 1919 р., де використовується фірмова нарбутівська гра з об’ємом: на першому плані — напис в рамі, другий план складають декоративні візерунки і третій – чорний, бездонний фон.
Але час, у який випало жити Нарбутові, був турбулентним: на початку 1919 року Київ захопили більшовики, а влітку до міста ввійшли вояки Добровольчої армії, оголосивши, що Київ "повертається до складу єдиної і неподільної Росії".
"Тут уже Нарбут зовсім засмутився. Як українця, який працював при Скоропадському, його переслідували. Як бувшого при Директорії працівника – теж. Як виконувача замовлення радянської влади – також, ще більше", – згадує той час мистецтвознавець Георгій Лукомський.
Окрім драматичних воєнних перипетій той час приніс Георгієві Нарбуту ще одну біду. Одного разу, повертаючись із вечірки в Михайла Бойчука, він та його товариш випили води із придорожньої криниці. Обидва захворіли на тиф. Художнику вдалося одужати, але хвороба дала ускладнення — запалення печінки. Уже восени 1919 року митець майже не вставав з ліжка, але з допомогою учнів облаштував мольберт і практично не випускав із рук олівця.
Як пише мистецтвознавець Ігор Дудник, у творах того періоду Нарбут усе частіше повертався до минулого: рідна Нарбутівка, ґанок батьківського будинку, церква в селі Хохлівка, де вінчався з першою дружиною. Водночас з'являлися похмурі образи: покинуті парки, руїни, обеліски. Реальність перемежовувалася з вимислом.
"Він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням, українською стихією насичені і всі його твори, і формальне джерело його генія б’є незмінно з рідного чорнозему Чернігівщини", – писав про Георгія Нарбута мистецтвознавець Федір Ернст.
"Нарбут нас ґрафічно "українізував" – українська ґрафіка Нарбута рішучо одмежувала нас від чужих ґрафічних впливів, виробила смак і оцінку та точне означення того, що ми називаємо сучасною українською ґрафікою. Це ж Нарбут увів нам українську ґрафіку в наш портфель через український банкнот, Нарбут рушив нам лист українською почтовою маркою, Нарбут спиняв наше око на українських друках і книжках, відштовхуючи нас від усього чужого, денаціоналізуючого", – стверджує мистецтвознавець Павло Ковжун в книзі "Нарбут: студії, спогади, листи".
Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування "Енеїди" Івана Котляревського, але він встиг виконати лише одну ілюстрацію. Можна лише уявити, яких вершин досяг би художник, якби передчасно не пішов з життя. Помер Георгій Нарбут 23 травня 1920 року в Києві, йому було 34 роки.
Фото: Державна бібліотека України для юнацтва
Вікторія Желєзна/Суспільне Культура
Facebook Національний художній музей України
Державний банк
Видавництво Олександра Савчука
Коментарі
Дописати коментар