Загиблі герої Чернігівщини: Глушко Тарас. Чекан Олексій. Тараненко Владислав

Глушко Тарас народився 18 квітня 1999 року в Носівці на Чернігівщині. Згодом родина переїхала до столиці. Після закінчення школи здобув фах інженера логістичних систем у Київському національному університеті будівництва і архітектури.

Ще під час навчання в університеті юнак вступив до військової кафедри, паралельно працював агентом із митного оформлення вантажів і товарів. У мирному житті Тарас був людиною щирою та справедливою, вирізнявся цілеспрямованістю та самовідданістю в усьому, чим займався. 

Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, одразу прийшов до столичного територіального центру комплектування. Через молодий вік до лав Збройних сил його не взяли.

Але це не зупинило юнака - він почав активно допомагати військовим, які дислокувалися в Гостомелі. На початку березня 2022 року Тарас поїхав на малу батьківщину і там подався до місцевого військкомату. Вже 8 березня поповнив лави ЗСУ. 

За кілька днів він разом із побратимами вже обороняв Чернігів від російських окупантів. За проявлену там особисту військову звитягу воїна нагородили медаллю «За оборону Чернігова». 

Після деокупації Чернігівської області Тарас у складі 30-ї окремої механізованої бригади продовжив захищати Батьківщину на Харківщині. Став головним сержантом взводу безпілотних авіаційних комплексів другого механізованого батальйону бригади.   

15 листопада 2024 року, в День сержанта, Тарас Глушко за проявлену особисту мужність у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку отримав державну нагороду - орден «За мужність» ІІІ ступеня.  

Дружина Аліна у своїх соціальних мережах розповідає, що вони з Тарасом мріяли про велику щасливу родину, дуже хотіли дитину. Але війна забрала їхні мрії. 

Як пригадують рідні, Тарас завжди виходив із ними на зв'язок. Навіть вночі напередодні загибелі він ще телефонував додому. Був небагатослівним, цікавився сімейними справами. Але 30 травня 2025 року на Куп'янському напрямку, у районі населеного пункту Кучерівка Харківської області, під час бойового завдання Тарас загинув унаслідок удару ворожого КАБа.

…«Де б не перебував, він завжди був попереду, безвідмовно готовий відстоювати мир та незалежність, державний суверенітет своєї країни, бо він був справжнім свідомим українцем, для якого жити у вільній, демократичній країні було життєвим кредо. І він готовий був виборювати це право для себе, своїх рідних та всього українського народу, якому він присягнув на вірність і був вірним до останнього подиху», - пише родина в петиції до Президента.  

Тараса поховали у рідній Носівці, йому назавжди 26.  

Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).

Олексій Володимирович Чекан народився 21 липня 1983 року.

Загинув боєць 9 березня 2025 під час виконання бойового завдання на Курському напрямку.

Попрощалися та поховали Олексія Чекана на Новому кладовищі у селі Мрин на Ніжинщині.

Владислав Васильович Тараненко народився 10 січня 2003 року в Луганській області. 2021 року, після закінчення школи та досягнувши повноліття, долучився лав ЗСУ за контрактом.

У 2023 році Владислав створив сім’ю, продовжуючи службу.

"Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Родина з нетерпінням чекала його у відпустку… Але, на жаль, не судилося", — пишуть про Владислава у Бахмацькій громаді.

18 лютого 2026 року боєць загинув, виконуючи бойове завдання у Краматорському районі на Донеччині.

Батьки захисника залишилися на тимчасово окупованій території. У місті Бахмач у Владислава Тараненка залишилися дружина та діти.

Попрощалися та поховали його у Бахмачі на кладовищі на вулиці Ярослава Максименка. 24 та 25 лютого 2026 року оголошені Днями жалоби у Бахмацькій громаді.