Загиблі герої Чернігівщини: Тищенко Ігор. Адаменко Сергій. Харченко Сергій

26 березня 2026 року в Катерининському соборі попрощалися з військовослужбовцем 152-ї єгерської бригади імені Симона Петлюри Ігорем Тищенком. Чоловіка півтора року вважали зниклим безвісти, а у березні 2026-го родині повідомили, що є збіг за ДНК-експертизою. Як розповіла Суспільному донька Валерія, тіло її батька Ігоря Тищенка обміняли в межах репатріації ще у серпні 2025 року.

Родичка загиблого військовослужбовця Валентина Позняк пригадує останню розмову з Ігорем Тищенком.

"Він сказав, що вперед себе я молодь не пущу. Я піду перед молоддю. Молодь повинна жити".

Валентина каже: свого часу вони з Ігорем закінчували одну школу, чоловік завжди був усміхненим та веселим.

"Народився в селі Вороб'їв Чернігівського району. Там батьки і живуть зараз. Наші дітки одружені. Його донька і мій син. І у нас є спільна внучка, яка росте, заради якої загинув наш сват".

Ігор Тищенко після служби в армії, у прикордонних військах, почав працювати в обласному Управлінні МВС, яке згодом стало Головним управлінням Нацполіції в області.

Пропрацювавши понад 20 років у правоохоронних органах, чоловік пішов на пенсію. У червні 2024-го його призвали до лав ЗСУ.

Донька військовослужбовця Валерія Тищенко розповіла, що батько 7 вересня 2024 року пішов на завдання, а 9-го — зник безвісти біля села Галицинівка Покровського району на Донеччині.

"Він був начальником лазні. І перед тим, як він зник безвісти, його прикомандирували до 59-ї бригади. Він взагалі нічого ніколи не розповідав. Ми навіть коли запитували в нього, він завжди: «Навіщо воно вам треба»".

Анатолій Мельник, колишній колега загиблого, розповів, що Ігор Тищенко був спочатку командиром взводу, а потім командиром роти батальйону патрульно-постової служби.

Поховали чоловіка на кладовищі "Яцево".

Адаменко Сергій Васильович народився 01 серпня 1981 року в селі Данівка Козелецького району Чернігівської області. Навчався у Данівській школі, а вже потім продовжив навчання в Козелецькій гімназії № 1.

Після школи відразу пішов працювати комбайнером в КП ім. Леніна.

Проходив строкову службу в роті Почесної варти Президента України.

Працював на різних посадах в комерційних структурах.

15 травня 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією ІІ відділом Чернігівського РТЦК та СП Чернігівської області та пішов захищати рідну землю від ворожої агресії. Приймав участь у боях в гарячих точках: Бахмут, Покровськ, Авдіївка, Опитне, Запоріжжя.

Вдома на солдата чекали: батьки та сестра.

Сергій Харченко народився 4 вересня 1979 року. Навчався у Сновській школі №3 та ПТУ №7, де здобув фах столяра-тесляра. У мирному житті працював оператором газової котельні на місцевому заводі продовольчих товарів.

Мав досвід строкової та контрактної служби (1997–2000 роки). У травні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. З 10 грудня 2024 року зв'язок із захисником перервався. Наразі загибель військового підтверджена офіційно.