Загиблі герої Чернігівщини: Мороз Михайло. Андріяш Володимир. Омельченко Володимир

Михайло Мороз народився 30 серпня 1994 року в селі Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. У вересні 2002 року став першокласником Сахнівської середньої школи.

У 2009 році сім’я переїхала в село Олександрівка Бобровицького району Чернігівської області. Михайло продовжив навчання в Олександрівській середній школі. Скромного, добре вихованого, товариського хлопця відразу полюбили однокласники. Активний, ерудований, доброзичливий, він став для всіх справжнім другом.

Після закінчення 9 класу хлопець вступив на навчання до ВСП «Бобровицький фаховий коледж імені О.Майнової НУБіП України», вивчав менеджмент. У 2015 році закінчив навчання, працював у агрофірмі «Крюківщина» в Києво-Святошинському районі.

Рано помер батько. Михайло Михайлович міг би не служити, бо була відстрочка. Але пішов на чоловічий крок. Там були його друзі, у небезпеці Україна, яку катує ворог.

У лютому 2025 року склав Присягу воїна на вірність Україні. Службу ніс на Харківщині, на Луганщині.

29 червня 2025 року не повернувся з бойового завдання на Луганщині. Вважався зниклим безвісти. У березні 2026 року з’явилися результати ДНК-експертизи, що підтвердили загибель Героя.

У скорботі залишилися мама Людмила Миколаївна.

Омельченко Володимир Анатолійович народився він 16 лютого 1983 року. Після закінчення 10 класів Миколаївської школи здобув фах автослюсаря у Сосницькому СПТУ. З 2001 по 2003 рік проходив строкову військову службу, де загартував свій характер, навчився витримці та відчув справжню ціну побратимства. Працював на Шабалинівському спиртозаводі, а з 2005 року пов’язав своє життя з Черніговом, де опанував професію муляра та працював у ТОВ «Континент» на різних посадах.

Коли ж у 2014 році війна прийшла на українську землю, Володимир Анатолійович без вагань став на захист Батьківщини, брав участь в антитерористичній операції з 12 березня 2015 року по 13 квітня 2016 року. І знову, коли країна потребувала своїх синів, не залишився осторонь і був мобілізований 3 грудня 2022 року. Він знав, якою ціною дається свобода, але свідомо обрав шлях Воїна, шлях честі й обов’язку, захищаючи кожного з нас.

Володимир Анатолійович був щирим, добрим, відкритим до людей. Його пам’ятають як компанійського, привітного, щирого чоловіка, який завжди знаходив добре слово для інших. Він умів дружити, цінував прості радощі життя. Особливо любив риболовлю – тихі миті єднання з природою, де можна було знайти спокій і гармонію.

Та найбільшим його скарбом була родина. У полеглого Захисника залишилися батьки, брат, сестра, дружина та син