Марія Бойко багато років працювала у місцевому сільськогосподарському підприємстві – збирала полуницю, яблука, сапала грядки, доглядала за садом. Згодом була помічницею вихователя у дитсадку. У молодості вишивала яскраві картини. Онуки Марії згадують, що бабуся дуже смачно готувала.
Марія мала чотирьох дітей. Втім один хлопчик помер у віці одного року. Другий син – у 39. Попри горе, яке випало її на долю, Марія була чуйною до інших, кажуть рідні жінки. Три роки тому Марія стала прикутою до ліжка. За нею доглядала онука Євгенія. «Бабуся, хоч і лежача була, та все усвідомлювала, була при розумі. Коли почалася війна, я їй сказала про це. Вона уточнила ще: «Отой лисий напав?». Бабуся була в курсі того, що відбувається», – розповідає Євгенія. 5 березня 2022 року окупанти привезли Марію Бойко до підвалу на тачці. Онука домоглася, аби бабусю поклали в одній із кімнат школи, адже в підвалі не було місця, щоби лягти. Євгенія навідувала Марію іноді тричі, іноді один раз на день – це залежало від того, чи випускали її з підвалу.
«Пам’ятаю, як принесла бабусі манки, вона так їсти просила… Аж тут почалися обстріли. Вікна полетіли, скло в кашу нападало. Так бабуся й залишилася тоді голодною»
Євгенія, онука
Умови перебування у полоні ставали дедалі гіршими. Підгузки закінчилися, у Марії з’явилися пролежні, які не було чим лікувати. Зранку 23 березня Євгенія бачила бабусю живою востаннє. Тоді росіяни закрили двері підвалу на добу. Наступного дня Марія Бойко була вже мертвою. Останні години життя 88-річна жінка провела сама у нелюдських умовах – без належного догляду, їжі, під звуки вибухів і завивання холодного вітру, що гуляв крізь вибиті вікна школи. У Марії залишилося двоє дітей та онуки.
Пелогія Макатер народилася в Білорусі. Кілька років прожила на Уралі, де працювала разом з чоловіком. У селі Ягідне подружжя оселилося в 1961-му. Збудували дім, виростили чотирьох дітей. Пелогія працювала на місцевому сільськогосподарському підприємстві, де вирощували ягоди та фрукти. Обробляла рослини на полі, садила та збирала полуницю, яблука. У 2004 році помер її чоловік, діти роз’їхалися. Пелогія залишилася в Ягідному сама. Вона вірила в Бога й часто ходила до церкви, пригадують сусіди. «Мама була спокійною, доброю, ласкавою. Ніколи нікому слова поганого не сказала. Я востаннє бачив її 27 лютого – тоді ще можна було приїхати в село. Мама дуже переживала, що війна», – говорить син Василь. На початку березня Пелогію із сусідками та іншими селянами примусили йти до шкільного підвалу. Там їй із кожним днем ставало дедалі гірше: боліло серце. За словами сусідів, за кілька днів до смерті Пелогія почала марити через нестачу кисню – зокрема, казала, що хоче когось підпалити. 13 березня Пелогія тихо померла. У неї залишилися двоє дітей та онуки.
Наталія Нікуліна народилася на Чернігівщині. Коли їй було три роки, разом із мамою переїхала до Криму. Там закінчила школу. Жила у Джанкойському районі, працювала на виноградниках, а потім у шкільній їдальні. На Чернігівщину Наталія повернулася з молодшим сином, старший залишився у Криму. Село Ягідне обрала тому, що там була робота та безкоштовне житло. Жінка працювала в садовій бригаді: збирала яблука, доглядала за саджанцями. Після окупації Росією Криму старший син Наталії вирішив залишитися там. Згодом до нього приїхав молодший брат, який помер на півострові через хворобу. Матір на поховання сина не приїхала, вона планувала відвідати могилу навесні 2022-го. Але почалася повномасштабна війна… Наталія Нікуліна стала п’ятою жертвою підвалу. Жінка пересувалася з палицями, тому окупанти везли її в полон на садовій тачці. Так само – на тачці – везли жінку помирати до будинку односельців. Здоров’я Наталії різко погіршилося через брак кисню у підвалі. Вона померла 14 березня. «Наталя була моєю сусідкою. Як і багато людей у селі, займалася домашнім господарством. Любила квіти, особливо півонії. Наталя була доброю, справедливою. Завжди в обличчя казала те, що думає», – згадує сусідка та подруга Валентина Місюра. У Наталії Нікуліної залишилися син та онук.
Коментарі
Дописати коментар