Загиблі герої Чернігівщини: Кулік Сергій. Станкевич Максим. Прядко Олег

Сергій Васильович Кулік народився 26 лютого 1982 року в м. Батурин.13 лютого 2024 року був призваний на військову службу. Захищав Батьківщину на східному напрямку.

З 16 серпня 2024 року він вважався зниклим безвісти на Луганщині. 6 березня 2026 року був ідентифікований та вважається загиблим 16 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання, пов’язаного з захистом Батьківщини.

Схиляємо голови у глибокій скорботі та шані.

Поховали Героя 11 березня 2026 року в м.Батурин.

2 березня 2026 року під час виконання бойового завдання обірвалося життя нашого земляка, старшого солдата Максима Станкевича. Вірний військовій присязі, він до останнього подиху боронив українську землю від загарбників.

Шлях захисника з позивним «Бульдог»:

Максим разом із дружиною та двома дітьми з 2019 року мешкав у селі Кучинівка. У 2024 році він свідомо став на захист Батьківщини.

Пройшов професійну військову підготовку в Німеччині, де опанував майстерність артилериста.

Мужньо виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту: Донецькому, Херсонському та Запорізькому напрямках.

Герою було лише 37 років. Без батька залишилося двоє дітей.

Прощання з Максимом відбулося 12 березня 2026 року.

Поховали героя на кладовищі «Яцево».

Загинув Олег «Сєвєр» Прядко — людина, чиє життя було нерозривно пов’язане з боротьбою за Україну та рідне місто. Він пройшов шлях від юного ультрас «Десни» до досвідченого воїна найгарячіших точок фронту.

З 2013 року був частиною фанатського руху чернігівської «Десни». У 19 років підписав контракт із ЗСУ, воював у складі легендарної 72-ї бригади (Попасна, Авдіївка).

Після вторгнення Росії на Донбас Олег пройшов військовий вишкіл, а у 2016 році доєднався до лав ЗСУ. Служив у піхоті та воював на різних напрямках, серед яких Бахмут, Авдіївка, Маріуполь, Світлодарська дуга, Попасна. На початку повномасштабного вторгнення Олег був цивільним, але без вагань став на захист Чернігова у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони, розповідає Максим. Після звільнення Чернігівщини продовжив службу на інших напрямках.

У 2023 році зазнав важкого поранення в районі Білогорівки, а поки проходив реабілітацію, активно долучався до акцій на підтримку військовополонених.

Як розповів Максим Компанієць, Олег став одним із ініціаторів створення ветеранської спільноти "Величні Сіверяни". Брав участь в організації хвилини мовчання. Також встигав грати в чернігівському театрі ветеранів "Серцевір". Актор та ветеран Юрій Вєткін пригадує, як Олег долучився до колективу.

"Ми їздили на ветеранський фестиваль, він поруч з нами пробув на цьому фестивалі, йому це дуже сподобалося. У нас тоді була вистава «Госпітальна Рапсодія». І я запропонував йому: «Олеже, може, ти спробуєш себе зіграти тут?». А він каже: «Це для мене велика честь буде». І він не соромився. Ви ж розумієте, що виходити на сцену після поранень, і взагалі виходити на сцену дуже важко. Але Олег — це була така людина, яка нічого не боялась у житті. І він заряджав навколо себе цією енергією. І дівчат, і хлопців".

Влітку 2025 року приєднався до бригади «Азов», де служив сапером дрона. Загинув 3 березня 2026 року на Покровському напрямку.

Прощання з Героєм відбулося 11 березня 2026 року. Поховали героя на кладовищі "Яцево".  В нього залишились батько та мати.