Цікава історія: Чернігів кінематографічний
За часів СССР у кожній з республік працювала своя кіностудія художніх фільмів. Рівно одна в кожній столиці, за винятком РСФСР і України, де кіно випускали в Києві, Одесі та Ялті. Чернігів з огляду на провінційність не претендував на таку розкіш, проте нерідко ставав місцем зйомок або головно базою кінематографістів у випадку, якщо знімальними майданчиками ставали локації в області.
Ймовірно, перший такий випадок – зйомки картини «Щорс» у 1937 році, де сценаристом і режисером-постановником став наш славетний земляк Олександр Довженко, а безпосередньо процесом керувала його дружина — режисерка Юлія Солнцева. Чимало сцен знімали в Седневі біля Чернігова, де проходили маршрути окупаційної більшовицької армії Щорса двома десятиліттями раніше. Також за процесом могли спостерігати жителі Количівки.
Вийшла стандартна пропагандистська стрічка, від створення якої Довженко не міг відмовитися з огляду на особисте замовлення Сталіна. В процесі режисер мусив кардинально переписувати сценарій (бо один з головних героїв, друг комбрига Іван Дубовий був заарештований і зізнався у вбивстві Щорса) і пережив інфаркт. Але зрештою отримав Сталінську премію та посаду керівника Київської кіностудії.
Далі була Друга світова і повоєнне десятиліття відбудови, коли були інші пріоритети, але вже у 1954 році актори, режисери та оператори повернулися до Чернігова, аби створити сцени для першої екранізації повісті «Кортик» ще одного нашого земляка – письменника Анатолія Рибакова.
Підліткова пригодницька стрічка початку 1973-го, знята кіностудією «Білорусьфільм», значно більш відома, але та, що вийшла на два десятиліття раніше на «Лєнфільмі» – чернігівцям ближча. На Лісковиці відбувалися зйомки майже 7-хвилинної сцени атаки загону Нікітського («білих»), які прагнули забрати кортик у червоноармійця Польового. Більша частина подій відбувається (і знімалася) за межами України. До речі, оператором фільму був Веніамін Левітін, який народився поруч з Чернігівщиною – в Путивлі Сумської області.
Воєнна і військова тематика надалі часто приводила кінематографістів до Чернігова. Зокрема, у 1966 році поблизу Чернігова (зокрема, в селі Довжик) знімали воєнну драму «Дикий мед» про роботу фотокореспондентки в бойових умовах (події відбуваються у 1943 році) та її почуття до полковника. У різних джерелах згадуються також села Количівка та Кошівка, де фільмували польові сцени. З кадрів важко визначити, проте у деяких сценах фігурує велика водойма, яка може бути Десною. Тож більш ймовірно, що правильний варіант — саме Количівка.
У головних ролях знялися одесит Володимир Самойлов та одна з головних красунь радянського кіно Алла Ларіонова. Жили вони в готелі «Спорт» на території чернігівського стадіону. За Ларіоновою в Чернігів приїхав чоловік – не менш зірковий актор Микола Рибніков. Довелося зустрічати спогади очевидців, які зазначали схильність чоловіка до спиртного і навіть до рукоприкладства щодо дружини.
Про родину письменника Михайла Коцюбинського, який півтора десятиліття жив і працював у Чернігові, в 1969 році знімали двосерійний фільм «Родина Коцюбинських». Логічно, що місцем зйомок обрали наше місто. На перших же кадрах – прогулянка царя Миколи ІІ у виконанні Броніслава Брондукова Дитинцем. Далі можна впізнати вулички Лісковиці та Холодних ярів, Болдину гору (сцена з похованням письменника наприкінці першої серії). Загалом же стрічка присвячена, в першу чергу, Юрію Коцюбинському, котрий був одним з очільників встановлення більшовицького окупаційного режиму в Україні в 1917-18 роках (ці події зображені в стрічці).
В 1973 році чернігівці регулярно зустрічали на вулицях міста акторів, задіяних у фільмі «В бій ідуть тільки «старики», котрі поселилися в готелі «Україна». Це Олексій Смирнов, Володимир Талашко, Сергій Іванов і, звісно, Леонід Биков – сценарист, режисер і головний герой стрічки, що стала культовою. Основною локацією зйомок стали Шестовиця та поля навколо неї. Окремі сцени знімали також у Седневі. Наприклад, романтичний епізод освідчення Ромео льотчиці – героїні Євгенії Симонової.
У 1979 році на телеекрани вийшла чотирисерійна стрічка «Підпільний обком діє», в основу сюжету якої лягли мемуари комуністичного діяча Федорова про розгортання та діяльність партизанських баз у лісах Чернігівщини під час німецько-радянської війни 1941-45 років. Логічно, що натурні зйомки відбувалися саме в лісах навкруг Чернігова, зокрема, в Шестовиці та Пакулі. В фільмі (як і в «Стариках») був задіяний актор Чернігівського драмтеатру Віктор Мірошниченко.
Навесні 1983-го Мірошниченко вже в епізодичній ролі знявся ще в одному фільмі – «Справа для справжніх чоловіків». Це, мабуть, найбільш “чернігівський” фільм, якщо враховувати кількість легко впізнаваних місць: дворик біля обласної дитячої лікарні («грає» роль пологового), Красна площа, чимало сцен на центральних вулицях міста, магазин «Прогрес», обласне управління міліції (у фільмі з нього зробили РАЦС), гармати на Валу, колегіум, Спасо-Преображенський і Борисоглібський собори… Знімала кіностудія «Білорусьфільм», головну роль виконав киянин Борислав Брондуков. У фільм його герой – командир саперів, які рятують місто від вибуху випадково знайдених у районі річпорту боєприпасів часів Другої світової, потужності яких вистачить, аби знищити пів міста.
У 1984 році Чернігів потрапив на плівку під час зйомок 4-серійної телеепопеї «Батальйони просять вогню» про форсування радянськими військами Дніпра в 1943 році. Більшість батальних сцен знімали в Київській області, але деякі – в Седневі, біля Земснаряду в Чернігові та в лісі біля Масанів. Ідентифікувати місця досить легко за культовими спорудами в кадрі – Георгіївською церквою та Троїцьким собором і дзвіницею. За спогадами щонайменше двох акторів (Андрєєв і Караченцов), це були не маленькі сцени, а повноцінний процес, який передбачав тривале проживання учасників в одному з готелів міста. І в ньому також знайшлася роль для Віктора Мірошниченка – четверта в нашому огляді.
В тому ж році відбулися і зйомки двосерійного фільму «Володьчине життя». В першій серії кілька разів можна побачити вулиці Чернігова, Красну площу та дерев’яні сходи на Валу. В ній розповідається про підліткове мирне життя головного героя, а в другій серії він вже бере участь у боях Другої світової.
Що стосується «цивільних» фільмів, то початок слід вести з 1957 року, коли в Чернігові біографічну драму (або, як зараз модно казати, «байопік») «Григорій Сковорода» зняв український режисер Іван Кавалерідзе. А всі головні ролі дісталися українським акторам. Якість доступної для перегляду копії відверто невисока, аби чітко ідентифікувати певні сцени, проте деякі, як-от, наприклад, будинок Лизогуба впізнаються. Головну роль виконав український актор Олександр Гай – той самий, що за кілька років знову приїде в Чернігів, аби зіграти Михайла Коцюбинського.
Далі був «Вій» київського режисера Костянтина Єршова з Петром Вескляровим (відомий як дід Панас), нашим земляком з Прилук Миколою Яковченком та запрошеними з Москви Куравльовим і Наталією Варлєй. Всупереч поширеній інформації, стрічку дійсно знімали в Георгіївській церкви в Седневі, але ці кадри в готову версію не увійшли (кіношники віддали перевагу церкві в Івано-Франківській області). А от подвір’я Єлецького монастиря присутнє в сцені завершення навчання для слухачів семінарії, яких відпускають по домівках на канікули.
Найурожайнішим для Чернігова в кіно був 1978 рік, коли в нашому місті знімали аж дві стрічки – «Дачна поїздка сержанта Цибулі» та «Дощ в чужому місті» (і не забуваємо про «Підпільний обком» з попереднього розділу).
Коментарі
Дописати коментар