Загиблі герої Чернігівщини: Шатило Станіслав. Пильник Владислав. Грищенко Андрій

Шатило Станіслав народився 11 травня 1993 року в селі Старосілля. Тут минули його дитячі та юнацькі роки — серед рідних вулиць, знайомих облич і простого сільського життя. Як і багато дітей, він зростав щирим, відкритим, допитливим — бігав із друзями, навчався, мріяв про майбутнє.

З дитинства у ньому формувався сильний характер — внутрішній стержень, який допомагав відстоювати правду, бути чесним і справедливим.

У 2000 році Станіслав пішов до першого класу Автуницької школи. Згодом продовжив навчання у Хоробицькій загальноосвітній школі, яку закінчив у 2010 році.

Після школи, у 2011 році, він поїхав працювати до Київської області, у Броварський район, село Літки. Там розпочав свій трудовий шлях, будуючи доросле життя.

Станіслав був щирою, доброю і працьовитою людиною. Його знали як надійного друга, гарного сина, турботливого брата. Він завжди підтримував рідних, допомагав батькам і ніколи не залишав без уваги тих, хто потребував допомоги. За це його щиро поважали друзі та односельці.

Пильник Владислав народився 12 серпня 1998 року в селі Пильня Чернігівського району. У 2003 році разом із родиною переїхав до Славутича, де минули його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення Славутицької загальноосвітньої школи №4 здобув фах електрогазозварювальника в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту №5.

У 2017 році підписав контракт із Державною прикордонною службою України, свідомо обравши шлях служіння та захисту Батьківщини. Проходив службу у 105 прикордонному загоні.

Владислав захоплювався спортом, займався карате у Славутичі. Був кінологом і дуже любив працювати зі службовими собаками. Захоплювався риболовлею, цінував живе спілкування, був щирим, відкритим і життєрадісним. Саме таким - добрим, усміхненим і надійним він назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів і всіх, хто його знав.

19 березня 2026 року в населеному пункті Леонівка Новгород-Сіверського району Владислав Пильник отримав поранення, несумісне з життям.

Його життя обірвалося надто рано, коли попереду було ще стільки мрій, планів і надій.

Він був опорою для своїх батьків, вірним другом і гідним сином України.

Андрій Володимирович Грищенко народився 21 липня 1985 року у Чернігові. Навчався в місцевій школі №19.

З 2003 по 2005 роки проходив строкову службу в Збройних Силах України, працював будівельником в Україні та за кордоном.

З першого дня повномасштабного вторгнення РФ в Україну став на захист рідного міста.

Далі в рядах Збройних Сил України воював на Чернігівському, Сумському та Харківському напрямках. Двічі був поранений.

"Андрій був завжди життєрадісним та попри всі труднощі на життєвому шляху ніколи не скаржився, завжди посміхався і радів життю. Любив активні види відпочинку, в компанії був її душею, підбадьорював друзів і допомагав їм не лише словом і порадою. Всі його любили і поважали за доброту і щирість, за те, що він завжди приходив на допомогу тому, хто її потребує. Допомогти похилій бабусі донести сумку, подати руку жінці, виходячи з транспорту, захистити слабшого — це все про Андрія. Окрім цього в нього була справжня чоловіча сила і витривалість та загострене почуття справедливості", — згадують про нього рідні та близькі.

9 березня 2026 року життя воїн загинув.

Поховали бійця у Чернігові на кладовищі "Ялівщина".

У Андрія залишились батько, мати та рідний брат, який зараз воює в лавах Національної гвардії України.