Загиблі герої Чернігівщини: Жук Дмитро. Соляник Володимир. Никоненко Дмитро

Дмитро Анатолійович Жук народився 16 листопада 1987 року у Києві. Там закінчив школу, потім Київське будівельне училище.

"Виріс серед нас, у Комарівській громаді. Був кращим гравцем місцевої футбольної команди "Фортуна. Щирий, ввічливий, толерантний, перспективний та наполегливий – таким його запам’ятають рідні, близькі та колеги", — пишуть про Дмитра у громаді на Чернігівщині.

Працював чоловік продавцем в "Епіцентрі", торгівельній мережі "Своя Лінія". Фасував медикаменти у фармакологічній фірмі "Оптіма".

У жовтня 2025 року став на захист України.

Загинув солдат Дмитро Жук 3 лютого 2026 року на Дніпропетровщині.

Попрощалися та поховали захисника у селі Комарівка.

Володимир Соляник народився 20 серпня 1980 року в селі Шняківка Ніжинського району.

Навчався в Сальненській середній школі, а після її закінчення пішов на строкову службу. Після демобілізації повернувся до рідного села, а згодом вирушив на роботу до столиці, де працював на підприємстві ТОВ «Граніт Трейд», потім - у Лосинівському відділенні компанії «ІМК». Під час роботи на підприємстві він зарекомендував себе як відповідальний співробітник. Був вимогливим до себе та користувався повагою серед товаришів.

Із перших днів окупації у 2022 році Володимир вирушив до лав Збройних Сил України добровольцем. Був у складі Моторизованої штурмової бригади на Лиманському напрямку. Внаслідок поранення був відправлений до госпіталю у тяжкому стані. 05 березня 2024 року Героя не стало…

У чоловіка залишилось двоє дітей…

15 липня 2024 року на честь загиблого Захисника, на фасаді Шняківського старостату, встановлено меморіальну дошку.

Никоненко Дмитро Юрійович народився 22 березня 1998 року в селищі Срібне Прилуцького району (колишній Срібнянський район) Чернігівської області. Ріс добрим, щирим і допитливим хлопчиком. З дитинства вирізнявся відкритим серцем, любив допомагати іншим і ніколи не залишався байдужим до чужих труднощів. У 2004 році Дмитро пішов до першого класу Срібнянської середньої школи. Ще з малих років проявляв творчі здібності — любив малювати, брав участь у творчих роботах і навіть отримував грамоти. Але найбільше його захоплювала техніка. Дмитро мав справжній хист до всього, що можна було розібрати, полагодити або вдосконалити. Ще змалку він міг сам розібрати і зібрати велосипед, а згодом — мотоцикл чи іншу техніку.

       З 14 років Дмитро навчався у Гурбинській школі, де й закінчив 11 класів. У 2015 році вступив до Дігтярівського професійного аграрного ліцею. Протягом двох років здобував професію і отримав спеціальності: слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва категорій А1, А2, а також водій автотранспортних засобів категорії С. Дмитро був сильним, працьовитим і дбайливим хлопцем.  Працював у СТОВ «Батьківщина», а також певний час працював на будівництві у Києві. 30 січня 2023 року Дмитро був призваний до лав Збройних Сил України. Він став на захист рідної землі, як справжній чоловік і патріот. У 2024 році продовжив службу в лавах Національної гвардії України. Служив на посаді розвідника-гранатометника .

       Під час виконання бойового завдання Дмитро загинув 18 липня 2025 року внаслідок ворожого скиду з безпілотного літального апарата. Довгих сім місяців він вважався зниклим безвісти. Для рідних це був час болю, надії і важкого очікування. Лише після підтвердження ДНК стало відомо про його загибель.

       06 березня 2026 року Дмитра провели в останню путь і поховали на центральному кладовищі селища Срібне. Для рідних, друзів і всіх, хто знав Дмитра, він назавжди залишиться у пам’яті добрим, щирим, працьовитим і світлим хлопцем, який завжди приходив на допомогу. Людиною з великим серцем і золотими руками. Героєм, який віддав своє життя за свободу і майбутнє України.