Загиблі герої Чернігівщини: Коршок Василь. Макась Богдан. Багатюк Євгеній

Василь Коршок народився 13 жовтня 1983 року в селі Роздольне Чернігівської області. Батьки Ольга Миколаївна та Микола Васильович і старший брат Олег дуже любили й оберігали малого. Хлопчина ріс їм на радість і втіху допитливим та спокійним.

   Родина була чесна, працьовита, тато й мама трудились у колективному господарстві ім. Стратілата, що об’єднувало с. Роздольне, Киселівка та Селище. Щоденні клопоти по господарству й тяжкі колгоспні будні батьків навчили хлопця не боятися роботи.

   Василь ріс під наглядом старшого брата Олега, який був для нього прикладом, наставником. Молодший сам казав про це, постійно згадуючи, що старший учив його не ображати слабших. І це перетворилося на кредо, якого він завжди дотримувався.

    Освіту Василь здобував у сусідніх селах, де були школи. Від 1 вересня 1991 р. відвідував Селищенську неповну середню. Ще на знайомство з першою вчителькою – Валентиною Ругаль – впевнено й захоплено приїхав власним велосипедом, очікуючи на пригоди, які йому обіцяло знайомство з новими друзями. Дружелюбний, щирий, відкритий хлопчина із золотим волоссям швидко потоваришував з однолітками, адже його спокійний характер утихомирював навіть найактивніших. Василь нікого не залишав без допомоги, коли бачив, що друзі її потребують. Кожен із його однокласників чи шкільних знайомих може розповісти багато історій про те, як він у потрібну мить опинявся поруч і підставляв плече: чи то підніс портфель дівчинці, чи то нарвав яблук із високого дерева в шкільному саду для всього класу, «рятуючи» всіх від супу в їдальні. Кожен, хто знав Василя, скаже: «Він був моїм другом», – і це правда, бо ж хлопець ставився до людей щиро, з добрим серцем.

   Через дев’ять років, у 1999 р. Василь перейшов до Держанівської загальної середньої школи (після реформи 2000 р. – Держанівська загальньоосвітня школа І–ІІІ ступенів). Іще в попередній – на уроках трудового навчання він захопився роботою з деревом, що й визначило його майбутнє.

   Після школи Василь пішов навчатися на столяра в одне з київських училищ, яке, на жаль, закінчити не встиг. У квітні 2002 р. – був призваний на службу до Збройних сил України, служив у м. Київ.

   Затим повернувся до рідного села, де трудився в будівельній бригаді. Та невдовзі вирішив здобути спеціальність: закінчив курси електрозварювання в м. Чернігів. Молодий, красивий, працьовитий чоловік спробував проявити себе в столиці, працюючи в охоронних фірмах. Але велике метушливе місто для спокійного, врівноваженого Василя було занадто виснажливим, тому він повернувся до рідного дому. Саме там, на батьківському подвір’ї в с. Роздольне, втілював свої фантазії та вміння в дереві. Захоплено майстрував, будував, ремонтував – як у себе вдома, так і в інших людей, хоч би хто звернувся до нього. Усі знали: якщо Василь пообіцяв і взявся за роботу, справа буде зроблена. У рідному селі немає жодного подвір’я, де його рука щось не зробила б.

   Із початком російського широкомасштабного вторгнення на територію України Василь готовий був захищати рідних. Зв’язався з кожним знайомим, перепитуючи, як і де вони, чи треба допомога. І хоча тяжка фізична робота спричинила проблеми зі здоров’ям, він не ухилився від обов’язку громадянина і справжнього чоловіка – захищати Батьківщину. Казав: «Мені нічого не страшно, страшно лише за батьків».

   Мобілізований у червні 2023 р., служив у військовій частині A0222 (Окрема президентська бригада імені гетьмана Богдана Хмельницького (ОПБр) Сухопутних військ Збройних сил України). Від липня до вересня 2023 р. Василь разом із побратимами пройшов курс бойової підготовки, який викладали бойові інструктори з полку «Азов» А вже 13 жовтня 2023 р. був направлений на проходження служби в зону бойових дій на схід країни.

   Солдат, кулеметник 2-го відділення кулеметного взводу 40-го механізованого батальйону в/ч А0222 (позивний «Коршун»), він віддано виконував накази, тримаючи з побратимами визначені рубежі. А під час короткого перепочинку шукав будь-яку нагоду щось змайструвати чи полагодити, облаштовуючи по можливості комфортний побут побратимів. Батьківське виховання навіть у воєнних обставинах проявляло в ньому господаря та надійного друга, який прикриє собою спину іншого бійця.

   Саме так і загинув Василь. Під час виконання бойового завдання, рятуючи пораненого товариша, сам зазнав смертельного поранення. Сталася трагедія 19 квітня 2024 р. біля с. Роздолівка Слов’янського району на Донеччині.

25 квітня 2024 р. тіло Героя живим коридором провели односельці на кладовище рідного с. Роздольне.

Богдан Макась народився 10 лютого 2004 року у Городні Чернігівської області. У 2021 році закінчив місцеву школу №2. Потім навчався на рятувальника, а після завершення 2го курсу на спеціальності «Пожежогасіння та аварійно-рятувальні роботи» Богдан прийняв мужнє рішення долучитись до лав захисників України, підписавши контракт (31.05.2023) з 3 ОШБр. (старший солдат – старший стрілець-оператор 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч А4638). Перебуваючи у гарячих точках на Бахмутському напрямку, біля н.п. Андріївка отримав множинне осколкове поранення. Пройшовши реабілітацію героїчно повернувся на службу, відправився на оборону міста Авдіївка, де отримав ураження дихальних шляхів забороненою хімічною зброєю та осколкове поранення нижньої кінцівки.

На жаль, 21.04.2024 під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області, близько 06:00 ранку, знаходячись на бойових позиціях, героїчно стримуючи атаки ворога отримав поранення не сумісні з життям.

Богдан був людиною з великим серцем, люблячим та єдиним сином для своєї матері, єдиним онуком для дідуся та бабусі… Всі друзі знали його як доброго, веселого, сміливого, відчайдушного хлопця! Він був прикладом для всіх нас!

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

25-річний Євгеній Багатюк родом із Нового Білоусу, він ніс службу у війську за контрактом. У 2022 році він разом з родиною переїхав жити в Пекурівку, Городнянська громада. 

На початку вторгнення Євгеній разом з іншими військовими тримав оборону Лукашівки, де з побратимами стримував шалений натиск ворога. Після звільнення області він продовжував нести службу у війську.

Євгеній загинув від ракетного удару 17 квітня 2024 року. Дружина Віка та дворічний Марк втратили чоловіка й сина, Поховали Євгенія у Чернігові, на кладовищі «Яцево», у секторі Героїв.