Загиблі герої Чернігівщини: Клименко Григорій. Пась Сергій. Шарий Віктор

Старшина Григорій Клименко народився 13 квітня 1979 року у Козельці на Чернігівщині. Закінчив місцеву школу та після одруження разом з родиною переїхав до села Гламазди. Протягом 1997-1999 років проходив строкову військову службу.

Після початку повномасштабної війни, у жовтні 2022 року, Григорій потрапив до лав ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А0221 на посаді командира бойової машини-командира одного з відділень підрозділу.

18 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині чоловік загинув.

Попрощалися з військовим у селі Гламазди та поховали на місцевому кладовищі.

Солдат Пась Сергій Дмитрович народився 14 квітня 1970 року в селі Косачівка. Тут закінчив середню школу, після чого з 1988-го по 1990 роки проходив строкову військову службу.

До оборонців Батьківщини чоловік долучився у липні 2022 року. На службу потрапив до складу одного з підрозділів військової частини А4350 на посаду стрільця-снайпера, сумлінно виконуючи свій військовий та громадянський обов’язок з захисту свободи та Незалежності України.

31 грудня 2022 року Сергій виконував бойове завдання в одному з населених пунктів Донеччини, після чого підрозділ втратив з ним зв’язок. 31 березня 2023-го року нарешті вдалося ідентифікувати особистість воїна, тож сьогодні рідні та близькі, провели полеглого земляка в останню путь у селі Тужар, попрощавшись з ним та поховавши на місцевому кладовищі.

27 грудня 2022 року у Кропивницькому провели в останню путь Віктора Шарого – 62-річного бійця Української добровольчої армії, секретаря Кіровоградської обласної організації Спілки офіцерів України.

Виходець з Чернігівщини  - народився 14 квітня 1960 року у селі Конятин Сосницького району. Закінчив Конятинську загальноосвітню школу, а у 2003 році - Центральноукраїнський державний університет імені В. Винниченка. Мав за плечима понад 20 років вислуги у військах спеціального призначення. Активно займався матеріальним забезпеченням учасників АТО і сам брав участь у бойових діях на Донеччині. Став одним із засновників Українського козацтва у регіоні. Був очільником Буго-Гардівської паланки українського козацтва і дуже тим пишався, а справжній козак не міг залишитися осторонь від цієї війни. Свій позивний – «Паланковий» – отримав саме через це.

«Паланковий був по-своєму впертий, це було видно навіть з його позивного - солдати не могли його запам'ятати і постійно робили помилки. Його називали Палков, Паланков, Планков і ще купою інших варіантів, командир просив його змінити позивний, але він вперто цього не робив», - згадує побратим «Паланкового», боєць Української добровольчої армії Дмитро Сінченко.

Віктор Шарий навесні 2014 року підтримав ініціативу обласної ради і став співзасновником Народного ополчення Кіровоградщини. Брав участь у плануванні та реалізації відповідних заходів, разом з козаками неодноразово чергував на блокпостах, допомагав правоохоронцям забезпечувати порядок. У 2022 році, з початком широкомасштабного вторгнення росії, також став на захист України.

«А ще Паланковий рятує, і не лише людей. Ось місяць тому врятував пташенят яструбів. Щодня годував їх тоненькими стріпсами мерзлого мʼяса. Старшенький вже вилетів з «гнізда». Рівень людяності зашкалює. Сьогодні вдруге за 6-й місяць повномасштабної війни втрапив на пару днів додому», - писали побратими воїна з Української Добровольчої Армії ще за його життя.

Віктора Шарого знали і цінували у Кропивницькому і далеко за його межами. Мав нагороди - II-III ступенів «За бездоганну службу», «За відмінну військову службу» II ступеня, відзнаки «Ювілей спеціальної розвідки», «25 років незалежності України», відзнаку Кіровоградської області «За мужність і відвагу» та інші.

«Паланковий міг би бавити онука в Данії, якого за рік часу ще не бачив, або міг бути десь в іншій безпечній місцині. Та він на початку березня зібрав рюкзачок і рвонув до столиці добровольцем. Бо і раніше три роки поспіль свою відпустку проводив в добробаті в окопах степів Донеччини. Як професійний військовий, багато чого знає, вміє і може. Через його науку вже пройшли, напевно, пару сотень бійців. Хтось вдосконалив навички, хтось здобув новий досвід», — йдеться у дописі  УДА на Фейсбуці.

Віктор Шарий був першим загиблим у своєму підрозділі. Він мав повне право не йти на війну, за віком він не підпадав під мобілізацію, проте фізично він був здоровішим і витривалішим за багатьох молодих. Він не хотів відсиджуватися в тилу, на фронт пішов добровільно.

«У той день здавалось, що у нас дуже проста задача - протриматись на позиції лише два дні. Але з самого ранку новини були невтішні - ворог захопив сусідні позиції. Взвод Паланкового міг потрапити в оточення, його почали прицільно обстрілювати з мінометів і гранатометів. Обстріл тривав майже увесь день. Мене у складі невеликої групи відправили на підсилення підрозділу, який знаходився на критично важливій ділянці фронту. Про загибель Паланкового я дізнався з повідомлення по рації, коли знаходився максимально близько до них. Спершу прозвучало повідомлення "Паланковий - 300". Я тоді ще подумав: ну нарешті він хоч трохи відпочине в госпіталі. Але наступне повідомлення було "Паланковий 200". Не віриться досі», - розповідає Дмитро Сінченко.

Головний сержант стрілецького взводу Віктор Шарий загинув 18 грудня в бою під Бахмутом. Похований 22 грудня 2022 року у Кропивницькому.