Хроніки вторгнення 2022 року: оборона Ніжина

Обстрілювали колони росіян та мінували дороги – так відбувалася оборона Ніжина на Чернігівщині у лютому-березні 2022 року. Про це згадують військовослужбовці однієї з інженерних частин Командування Сил підтримки ЗСУ. Російські військові намагалися двічі зайти у місто, та ці спроби були безуспішними. 

Один з оборонців Ніжина – Татул Оганян – згадує, як він з побратимами у лютому-березні 2022-го захищали місто від росіян.

“Нам поступила вказівка, що можуть масово штурмувати місто Ніжин, тоді вже була дана команда підірвати Хвилівський міст. Перші три-чотири дні міст залишався цілим, був перегороджений такою машиною як БАТ-2, щоб не проїхали орки на цю сторону. Основна наша оборона була тут. Тут ми виставили найперший трофейний танк Т-72, який ми затрофеїли разом з екіпажем і він нам допомагав в обороні міста Ніжин”.

Як розповідає військовослужбовець ЗСУ з позивним Петля, на початку повномасштабного вторгнення у їхньому підрозділі практично не було засобів, щоб будувати оборону.

“По ліву, по праву сторону була зайнята оборона військовими, оборонцями, військовослужбовцями з тим озброєнням, яке в нас тоді було. Його якби не було дуже багато і, в принципі, як могли, так і зайняли ту оборону”.

Основні бойові дії відбувались на одному з в’їздів до Ніжина. Там оборонці влаштували мінне загородження, – розповідає інший військовий, із позивним “Тайфун”.

“Виставляли навчальні міни, стирали білі позначки на них, щоб виглядали вони як справжні. Колона йшла зі сторони Талалаївки. У нас були навчальні міни, два розрахунки з РПГ  і калаш, АК – більш нічого в нас не було”.

“Тайфун” згадує: основні групи ТРО перебували по периметру річки. Там стояла і 58-ма бригада. Вони вдарили по першій колоні росіян і ті розвернулися в бік села Велика Дорога. Наступного дня російські військові повторили спробу зайти до міста.

“Тоді в нас був і перший полонений їхній. Він зістрибнув з БТР-ра і побіг у поле. В той БТР попали, він зупинився і звідти почали вони бігти і один побіг на поле, тоді його просто взяли, разом зі всім згребли і привезли на школу. А вони одразу забрали БТР і на велику дорогу поїхали”.

Обидві спроби росіян зайти у Ніжин – 25 лютого та на початку березня – виявилися безуспішними.

“Вони у місцевих запитували: “Чого не пускають?” Мабуть, того, що не хотіли. Да і народ тоді згуртувався, увесь Ніжин”, – згадує “Тайфун”.

Одна із ліній оборони була і за Безуглівкою. Там наші військові замінували дорогу.

Військовослужбовець ЗСУ з позивним “Гаджет” розповідає:

“В нас вже був підготовлений вузол загородження, який складався з протитанкових мін, а також керованих фугасів на проводах. На той час нас виїзджало 10 чоловік, з собою у нас був один кулеметник. Два гранатометника, ну, і інші стрільці. Також було два NLAW-и, які ми не могли використати, тому що була темна пора доби”.

Зі слів “Гаджета”, вони запустили колону максимально до себе, до мін, бо у них був один керований фугас, який знаходився трохи далі, метрів на 50.

“Після того САПС, який був на проводах, уже здійснив підрив цього керованого фугасу. Зрозуміло – ніч, темно, противник не бачить, скільки нас.  Ми, дивлячись правді в очі, могли нічого не зробити, але через те, що ми були підготовлені, в нас були засоби ураження, ми замкнули просто цю колону. В них почалась паніка, і ми почали їх обстрілювати з усіх наявних засобів. Ми їм знищили мостоукладчик, один паливнозаправник, бойову машину піхоти БМП-2, а також “Камаз” з продовольством і “Урал”, який був з боєприпасами. Ми тоді ще у них затрофеїли ПЗРК “Ігла”. Тобто в нас з’явились перші засоби, з яких можна уражати авіацію”.

Неподалік Безуглівки Татул Оганян отримав важке поранення, через що зараз він пересувається на протезах. Сталося це 12 березня після бою із росіянами. Татул згадує, що його підрозділ відійшов, а він залишився останнім, щоб перевірити, чи вони дійсно зупинили ворога:

“Було темно, я, не включаючи фар, рухався по дорозі, щоб не привертати до себе зайвої уваги. І наїхав на протитанкову міну. Тут було заміноване узбіччя. Зрозумів, що автомобіль горить, треба вийти подивитись, що з ним… І, тільки вийшов з автомобіля, став на ноги, на рештки того, що залишилось, впав, зрозумів, що ніг немає. Мені дуже пощастило, що я залишився живий. Мабуть, ще на цьому світі потрібен я”.
Один з оборонців загинув, тепер його ім’ям назвали вулицю.

Росіяни також пробували заходити з боку Дорогинки та Великої Дороги, щоб потім через Новий Биків просунутися до Києва. Проте українським військовим вдалося їх стримати. У Дорогинці, під час боїв з росіянами, загинув один із ніжинських оборонців – Станіслав Прощенко.

“Він добровільно прийшов. Примкнув до нас, став на захист своєї Батьківщини, так як і більшість людей на той час в країні, – згадує військовослужбовець ЗСУ з позивним “Шаман”.

На місці загибелі бійця – встановили меморіал. Поховали захисника на кладовищі у Ніжині. На честь нього назвали одну з центральних вулиць у місті Ніжині – імені Станіслава Прощенка.

Джерело