Повертаємо із забуття: Гончаренко Аверкій

Гончаренко Аверкій На­ро­див­ся чо­ло­вік 22 жов­тня 1890 ро­ку в се­лі Да­щен­ки Лох­виць­ко­го по­ві­ту Пол­тавсь­кої гу­бер­нії, ни­ні — Вар­винсь­кий район Чер­ні­гів­щи­ни. Нав­чався у При­луць­кій гім­на­зії, а в 1912 ро­ці — за­кін­чує Чу­гу­ївсь­ке вій­сько­ве учи­ли­ще. Вій­сько­ву служ­бу про­хо­див у 76-му пі­хот­но­му Ку­бансь­ко­му пол­ку у зван­ні під­по­ру­чи­ка. Полк дис­ло­ку­вав­ся у Туль­чи­ні. У 1913–1914 ро­ках Авер­кій дос­лу­жив­ся до по­міч­ни­ка на­чаль­ни­ка уч­бо­вої ко­ман­ди пол­ку. У лип­ні 1914 ро­ку за мо­бі­лі­за­цій­ним пла­ном його приз­на­чи­ли ко­ман­ди­ром ро­ти 260 пі­хот­но­го Брац­лавсь­ко­го пол­ку, де Авер­кій брав участь у Пер­шій сві­то­вій вій­ні. В бо­ях був важ­ко по­ра­не­ний. На­го­род­же­ний за бойові зас­лу­ги Хрес­том св. Ге­ор­гія з ме­ча­ми. У 1917 ро­ці Гон­ча­рен­ко — ка­пі­тан.

З по­чат­ком на­ці­ональ­но-виз­воль­но­го ру­ху Гон­ча­рен­ко ук­ра­їні­зує свій курс юн­ке­рів та во­се­ни 1917 ро­ку здій­снює пер­ший ви­пуск ук­ра­їнсь­ких стар­шин. З січ­ня 1918 ро­ку — ко­ман­дир ку­ре­ня 1-ї Ук­ра­їнсь­кої вій­сько­вої шко­ли ім. Б. Хмель­ницько­го, на чо­лі яко­го брав участь у бою під Кру­та­ми.

У 1918 ро­ці А. Гон­ча­рен­ко про­хо­див служ­бу на по­са­ді скар­бни­ка Го­лов­ної шкіль­ної уп­ра­ви Вій­сько­во­го Мі­ніс­терс­тва УНР та Ук­ра­їнсь­кої Дер­жа­ви Геть­ма­на Пав­ла Ско­ро­падсь­ко­го.

У во­се­ни 1918 ро­ку Авер­кій Мат­війович став Ле­ти­чівсь­ким вій­сько­вим ко­мен­дантом, а від лю­то­го 1919 ро­ку обій­няв по­са­ду по­міч­ни­ка гу­бер­ні­аль­но­го ко­мен­данта По­діл­ля, а зго­дом став штаб-стар­ши­ною для до­ру­чень вій­сько­во­го мі­ніс­тра УНР ге­не­ра­ла Все­во­ло­да Пет­рі­ва, від­так вхо­див до скла­ду кан­це­ля­рії Го­лов­но­го Ота­ма­на вій­ськ УНР Си­мо­на Пет­лю­ри.

У 1920–21 ро­ках Гон­ча­рен­ко був кур­со­вим стар­ши­ною Кам’янець­-По­діль­ської спіль­ної юнаць­кої шко­ли, а від 1922 ро­ку за­меш­кав у Ста­ніс­ла­во­ві (ни­ні — Іва­но-Фран­ківськ), пра­цю­ючи на ни­ві сіль­сько-гос­по­дарсь­кої ко­опе­ра­ції.

З ого­ло­шен­ням на­бо­ру до Ук­ра­їнсь­кої ди­ві­зії «Га­ли­чи­на» ви­явив се­бе од­ним із пер­ших стар­шин УНР у цій Ди­ві­зії, зай­мав­ся на­бо­ром доб­ро­воль­ців, а від ве­рес­ня 1944 ро­ку став стар­ши­ною шта­бу од­но­го з пол­ків ці­єї ж ди­ві­зії.

У трав­ні 1945 ро­ку з час­ти­на­ми 1-ої Ук­ра­їнсь­кої ди­ві­зії УНА був ін­терно­ва­ний в та­бо­рах по­ло­не­них в Іта­лії (Бе­ля­рія-Рі­мі­ні). З 1947 ро­ку про­жи­вав у Ве­ли­кій Бри­та­нії, а з 1952 ро­ку — у США. По­мер 12 квіт­ня 1980 ро­ку.

Про бій під стан­ці­єю Кру­ти Авер­кій Мат­війович опуб­лі­ку­вав спогади в од­но­му з но­ме­рів жур­на­лу «За дер­жавність» за 1938 рік.

Джерело