Загиблі герої Чернігівщини: Харченко Роман. Маркович Олександр. Пупей Костянтин. Зеленський Олександр

Обірвалося життя добровольця, вірного сина України Романа Харченка.

Харченко Роман Васильович народився 21.01.1984 р. у с. Комарівка Борзнянського району Чернігівської області. Із 1990 по 2001 р. навчався в Комарівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи здобув професію водія. Працював водієм на молокозаводі, сільськогосподарському товаристві «Дружба-Нова», далекобійником у «Сільпо ФУД».

Був найкращим татом трьом дітям, чоловіком, сином, братом, побратимом і товаришем.

Із перших днів війни пішов добровольцем боронити рідну землю. Воював у 66-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ. Виконував бойові завдання на сході України. Захищав Україну в Донецькій та Луганській області, Лиманський напрямок. За вільну Україну та мир Роман віддав найголовніше – своє життя, маючи ще стільки планів попереду та нездійснених мрій.

Звенигородщину облетіла тяжка звістка. 11 грудня 2023 року на Донеччині під час ведення штурмових дій загинув Герой-захисник із міста Звенигородка, старший солдат, старший водій 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 3 штурмової роти Олександр Григорович Маркович, 

Народився Олександр  13 квітня 1974 року у селі Ковпита Чернігівського району. Закінчив Ковпитську загальноосвітню школу. У 2022 році долучився до Сил Оборони України.

Похований 16 грудня 2023 року у Звенигородці Черкаської області.

9 квітня 2024 року в Чернігові відбулося поховання військового – сержанта Костянтина Пупея. «Війна забирає найкращих, але наша пам’ять про них буде жити вічно! Герої не вмирають! Героям Слава!»

У Куликівці, що на Чернігівщині, попрощалися із загиблим військовослужбовцем та учасником оборони Чернігова Олександром Зеленським. Український захисник загинув 12 квітня 2024 року біля села Терни на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Солдат Олександр ЗЕЛЕНСЬКИЙ народився 26 травня 1974 року в Куликівці. Після закінчення школи навчався у Куликівському ПТУ-30 (нині - Куликівський ПАЛ). Працював на газовій дільниці, а також на ПрАТ «Куликівське молоко». Крім того, працював у ПП "Хоменко". Останні роки був водієм-далекобійником. У березні 2022 року долучився до лав ЗСУ.

Побратим Олександра, Сергій Мохначенко, згадує їхню останню розмову.

"Таких людей мало… Мені важко, бо саме я їх туди відвозив. Він заспокоював, що буде все добре, буде все добре".

Військовий розповідає, що з Олександром він познайомився у Чернігові у перші дні повномасштабного вторгнення. На початку березня 2022-го він мобілізувався і став на захист Чернігова.

У фільмі Суспільного "Битва за Чернігів" Олександр Зеленський розповідав, як із далекобійника він перетворився на військового. Він є одним з учасників боїв за Лукашівку, саме він зміг підбити ворожий БМП.

"Командиру кажу: "Я стрельну". Трохи по-іншому сказав. Я висунувся з цієї канави. Крикнув: "Постріл!" І вистрілив", — казав Олександр.

Той постріл дозволив бійцям розпочати відступ. Під час нього Олександр і отримав своє перше поранення.

"Від розриву осколок потрапив. Я подивився, що немає венозної кровотечі. Потрапило у руку і так наче по ребрах".

Тоді чоловік із побратимами зміг вийти з оточення. Згодом отримав орден "За Мужність", яким своїм указом його нагородив Президент України Володимир Зеленський.

Пізніше Олександр був на Бахмутському та Лиманському напрямках. Побратими згадують про нього, як щирого та сміливого воїна. У нього залишилась дружина і двоє синів, один із яких також став на захист України.

Поховали Олександра Зеленського у рідній Куликівці.