Загиблі герої Чернігівщини: Михайленко Максим. Карпенко Олександр. Ярмак Вячеслав

Солдат Максим Михайленко народився 8 лютого 1977 року в Луганську. Закінчив музичну школу — грав на фортепіано та гітарі, захоплювався малюванням. Закінчив Луганський машинобудівний коледж та Східноукраїнський національний університет за фахом інженера-електрика. Працював в Укртелекомі.

У 2014-му році був активним учасником Луганського Євромайдану, але був вимушений полишити рідне місто. З того часу проживав у Чернігові, де продовжив працювати. Писав картини, вивчати історію України, писав вірші та романи.

У 2023 році долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді механіка-водія медичного пункту евакуаційної бригади.

Загинув 29 березня 2024 року на Донеччині.

Попрощалися з військовим у Чернігові, поховали на кладовищі "Яцево".

Солдат Олександр Карпенко народився 26 червня 1975 року в місті Ашгабад (Туркменістан) в сім’ї військового. В 1983 році сім’я переїхала в село Дуболугівка на Чернігівщину. Закінчив вісім класів місцевої школи та вступив до Ніжинського СПТУ №35, яке закінчив за спеціальністю "Тракторист".

В 1993 році проходив строкову військову службу, потім працював на пилорамі.

В 2015 році долучився до лав ЗС України. Брав участь в АТО. У квітні 2022 року вирушив боронити Запорізький напрямок, де і загинув 26 березня 2024 року під час виконання бойового завдання.

Попрощалися з військовим у Ніжині, поховали на Центральному кладовищі.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Ярмак Вячеслав Володимирович народився 04 квітня 1977 р. в м.Ніжин.
З 1983 р. по 1992 р. навчався у Ніжинській ЗОШ №5.
Після закінчення школи з 1992 по 1996 рр. навчався у Ніжинському агротехнічному коледжі і по закінченню здобув спеціальність "виробництво електронно-обчислювальної техніки".
З 1996 року працював на «Укрзалізниці».
Останнім часом працював у Києві в компанії ТОВ «АВ Метал Груп».
Улюбленими захопленнями були риболовля та футбол.
Після повномасштабного вторгнення у березні 2022 р. вступив до лав Добровольчого загону Ніжинської територіальної громади.
11 квітня 2022 року добровільно пішов до лав Збройних Сил України, де перебував на посаді старшого стрільця і захищав кордон Сумської області.
У січні 2023 року Вячеслав добровільно перевівся до штурмового батальйону спеціального призначення "OPFOR" на посаду старшого стрільця.
У лютому 2023 року під час тяжких штурмових дій ворогом українських позицій, ризикуючи власним життям, зміг останнім вийти із бою та вивести поранених побратимів, а сам отримав контузію. За цеі був нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).
На той час під Бахмутом відбувалися найзапекліші бої. На жаль, під час чергового виконання бойового завдання 8 березня 2023 року обірвалося життя справжнього патріота та захисника своєї держави.
Загинув старший солдат поблизу населеного пункту Дубово-Василівка, що на Донеччині, до останнього подиху відбиваючи навалу ворога, загинув у бою як чесний і сумлінний син та патріот України, не залишивши її у скрутний час і віддавши найголовніше - своє життя.
У Вячеслава залишилися батьки, дружина та син Євген.
26 вересня 2024 р. на фасаді Ніжинської гімназії №5 на його честь відкрито меморіальну дошку.
У 2024 р. Вячеслава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).