Скорботні жнива війни: Басік Михайло. Якунін Максим. Радченко Іван

Басік Михайло Михайлович народився 9 жовтня 1971 року у с. Тужар Козелецького району Чернігівської області.

Закінчив Косачівську середню школу, Київський будівельний технікум транспортного будівництва.

Служив в прикордонних військах на території Азейбарджану Нагірний Карабах.

З 1988 року жив і працював в Києві, більше 20 років працював в Київметробуді прохідником.

Був чесний, принциповий, завжди був готовий прийти на допомогу.

Людина слова і діла із справжнім чоловічим характером, водночас турботливий і люблячий батько, чоловік і син.

Заради майбутнього дітей і країни з  перших днів вторгнення росії пішов добровольцем до лав ТРО зі словами «Це війна батьків, дітям там нема що робити». Молодший сержант, ктрілок, водій-механік батальйону 207, 241 бригади військової частини А7376. Позивний "Барс".

Брав участь у бойових діях по звільненню Києва та області, Донецької області, Бахмутського району.

Нагороджений відзнакою президента «За оборону України» та відзнакою "Учасник бойових дій"

Помер 13 листопада 2023 року, внаслідок тяжкої хвороби, отриманої на російсько-українській війні.

Похований в Бучанському районі с.Гавронщина.

Радченко Іван Олександрович народився 19 липня 1995 року в селищі Добрянка. З 2001 по 2012 рік навчався у Добрянському ліцеї. Однокласники згадують його як спокійного, доброзичливого та щирого хлопця, який захоплювався спортом, регулярно займався на брусах і завжди підтримував гарну фізичну форму. Після закінчення школи Іван здобув фах електрика. У 2013 році він підписав контракт і став на захист України у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. З дитинства мріяв стати десантником, як і його дідусь. Саме в той час на сході України розпочалися бойові дії. Іван Олександрович проходив службу на посаді кулеметника, а згодом став навідником колісних бронетранспортерів.

19 липня 2014 року під час бойових дій у місті Лисичанську Луганської області Іван Олександрович зазнав важкого поранення грудної клітки та численних осколкових поранень. Попереду були тривале лікування, складна реабілітація та непростий шлях до повернення до мирного життя. У 2015 році йому було встановлено інвалідність III групи. Попри тяжкі випробування, він проявив незламну силу духу, мужність і витримку. Після звільнення зі служби працював електриком у Добрянському лісництві, а у 2019 році через стан здоров’я був змушений залишити роботу.

За сумлінну службу та захист України Івана Олександровича нагороджено пам’ятним знаком «За воїнську доблесть» та медаллю учасника антитерористичної операції.

Іван Олександрович помер 29 травня 2026 року, але назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, друзів і всіх, хто його знав. Його життєвий шлях став прикладом мужності, відданості Батьківщині та незламності перед життєвими випробуваннями.

Поховали Івана Олександровича 2 червня 2026 року в рідній Добрянці. Його смерть стала непоправною втратою для матері, брата, рідних, друзів і всієї громади. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях тих, хто мав честь знати цього мужнього Захисника України.