Загиблі герої Чернігівщини: Гавін Євгеній. Ілюшик Андрій. Дмитрук Микола

Євгеній Вікторович Гавін народився 26 червня 1990 року в місті Києві. Дитинство провів у мікрорайоні Бортничі. Змалку був щирим, доброзичливим і товариським, мав багато друзів. Захоплювався спортом, особливо футболом.

Навчався у загальноосвітній школі № 305 міста Києва, був активним учасником шкільного життя. Після закінчення школи здобув вищу освіту за спеціальністю інженер у Київському національному університеті. Працював у компаніях «Епіцентр» та «Оптіма-Фарм».

У 2013–2014 роках проходив строкову військову службу.

З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. Брав безпосередню участь у визволенні Київщини та бойових діях на Харківщині.

У грудні 2022 року доєднався до лав окремої механізованої бригади «Маґура». Брав участь у контрнаступі 2023 року на Запорізькому напрямку, де під час виконання бойового завдання отримав важкі поранення.

Після лікування повернувся до військової служби та продовжив захищати Україну вже у складі взводу радіоелектронної розвідки розвідувальної роти. Виконував бойові завдання на Покровському, а згодом — на Сумському напрямках.

Євгеній Гавін загинув 26 липня 2026 року на Сумщині, до останнього залишаючись вірним військовій присязі, побратимам і українському народові.

Євгеній назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів і побратимів як щира, надзвичайно добра та світла людина. Від нього завжди йшов позитив, яким він заряджав усіх навколо навіть у найважчі моменти. Він умів підтримати, подарувати посмішку та вселити віру.

Він ніколи не залишався осторонь чужої біди, завжди поспішав допомогти. Він був людиною, на яку можна було покластися. Турботливий син, який безмежно любив своїх батьків і шанував їх. Найкращий брат. Вірний і справжній друг. Надійний побратим. Люблячий хрещений. Дорогий кум. Коханий хлопець і справжній патріот своєї держави.

У скорботі залишилися родина Захисника України – мати Ніна Іванівна, батько – Віктор Якович, брат Микола з дружиною Оленою, племінник Олександр, наречена Ольга.

Після майже двох років болісного очікування стало відомо про загибель захисника України Андрія Степановича Ілюшика із села Красний Колядин Талалаївської громади.

Воїн народився у 1988 році. Як і тисячі українців, у вирішальний для держави час він став на захист рідної землі, взявши до рук зброю заради свободи та майбутнього України.

26 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку в Донецькій області зв’язок із захисником обірвався. Відтоді Андрій Степанович вважався зниклим безвісти. Його рідні та близькі жили надією, чекали на звістку, вірили у повернення. На жаль, підтвердилося найстрашніше — воїн загинув того ж дня, виконуючи свій військовий обов’язок.

Дмитрук Микола Олександрович народився 7 червня 2003 року. Після закінчення Салтиково-Дівицької школи навчався у Куликівському професійному аграрному ліцеї. Попереду було ціле життя, сповнене мрій, планів і надій. Але...не судилося.

У грудні 2021 року Микола став на захист України, підписавши контракт зі Збройними Силами України. Служив матросом десантно-штурмового батальйону морської піхоти, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок.

З червня 2024 року Микола вважався зниклим безвісти. Лише тепер підтверджено найстрашніше — Герой загинув 21 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Кринки Херсонської області.

Особливо боляче усвідомлювати, що Микола так і не встиг обійняти свою маленьку донечку, яка народилася вже після його зникнення. Вона зростатиме, знаючи, що її тато був справжнім Героєм, який віддав найдорожче за свободу і майбутнє України.