Вбиті росією: Горкавенко Віта. Башловка Світлана. Турченко Олександр

У Макіївській громаді Ніжинського району оголосили дні жалоби у зв’язку із загибеллю місцевої жительки Віти Горкавенко. Жінка загинула 5 серпня внаслідок російського ракетного обстрілу залізничної станції Квітневе.

Віта Горкавенко народилася 9 серпня 1986 року. Вона була родом із села Степові Хутори. Після закінчення Степовохутірської середньої школи у 2003 році навчалася в Ніжинському професійному ліцеї побуту та сервісу, де здобула професію кухаря-кондитера.

Працювала на різних підприємствах району та Києва. Останнім часом була працівницею складу в селі Квітневе.

Жінка проживала разом із батьками в селі Степові Хутори. У неї залишилися двоє дітей — донька Анастасія 2009 року народження та син Олександр 2013 року народження, а також батьки, рідні та близькі.

У Макіївській громаді висловили щирі співчуття родині загиблої та зазначили, що світла пам’ять про Віту Горкавенко назавжди залишиться в серцях усіх, хто її знав.

Під час російської атаки на Київ та область у ніч проти 5 серпня на станції «Квітнева» загинула Світлана Башловка – 50-річна жителька с. Шевченково зі станції «Бобрик»

Світлана Василівна народилася 28 червня 1976 року в селі Кобижча Бобровицького району на Чернігівщині.

Світлана присвятила залізниці понад чотири роки життя. Свій шлях починала сигналістом 3 розряду на станції Дарниця.

Згодом працювала прибиральником виробничих приміщень вокзалу станції Київ-Пасажирський, а з травня 2026 року і до рокового дня працювала станційним робітником 2 розряду станції Ніжин.

Колеги знали її як щиру, добру відповідальну й працьовиту людину, на яку завжди можна було покластися.

Для чоловіка та трьох дітей — двох синів і доньки — Світлана була серцем родини. Рідні назавжди запам'ятають її незрівнянну чуйність, турботу, доброзичливість та постійну психологічну підтримку.

Вона мріяла про мир в Україні, подорожі з родиною та щасливе майбутнє для своїх дітей.

В ніч проти 5 серпня на пероні залізничної станції «Квітнева» внаслідок російського ракетного удару загинув житель Носівки Олександр Турченко, 6 лютого 1967 року народження.

Понад двадцять років Олександр разом із дружиною Тетяною проживав у Носівці. Сам він родом із села Морозівка Київської області. Майбутнє подружжя познайомилося в Києві, де разом працювало на одному з підприємств. Згодом у них народилася донька Анастасія, яка була найбільшою радістю й гордістю батьків.

Олександр був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійною опорою для своєї родини. Добрий, щирий, працьовитий і відповідальний, він умів підтримати, вислухати й завжди знаходив час для близьких. Любив спорт, регулярно займався у спортивному залі, із задоволенням їздив велосипедом і власним прикладом прищеплював любов до здорового способу життя своїй сім'ї.

Понад п'ятнадцять років Олександр працював у логістичному центрі «Сільпо-Фуд» у селі Квітневому. Він любив свою роботу, добирався до неї як і більшість носівчан електричкою.

Того трагічного вечора, після завершення зміни, разом з іншими людьми чекав на останній потяг до Носівки. Електричка зі столиці затримувалася через масований російський обстріл Київщини. Люди просто чекали, щоб після робочого дня повернутися до своїх рідних. Олександр свого останнього потяга так і не дочекався… Разом з іншими пасажирами його життя обірвала російська ракета.

У скорботі залишилися дружина, донька, рідні, друзі, колеги та всі, хто знав і цінував Олександра.

Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким загиблого. Розділяємо ваш невимовний біль і сумуємо разом із вами.

Пам'ять про Олександра Турченка не згасне, доки живуть спогади про його доброту, щирість і турботу про близьких. Для своєї родини, друзів і колег він назавжди залишиться люблячим чоловіком, батьком, надійним другом і доброю людиною.