Загиблі герої Чернігівщини: Воєдило Олександр. Дуброва Віктор. Мороз Ігор

Олександр Воєдило народився 9 липня 1988 року у Чернігові, повідомив Сергій Лаєвський. Навчався у школі №18, згодом — у Чернігівському юридичному коледжі та Запорізькому інституті права.

Працював у Чернігівській колонії №44, Державній кримінально-виконавчій системі. Мав звання капітана.

«Ті, хто знав Олександра, пам'ятають його завжди привітним, усміхненим. Мав багато друзів».

 28 вересня Олександр став на захист України. Службу проходив на посаді санітара лікувального відділення медичної роти військової частини 0932.

5 серпня 2026 року Олександр загинув. Поховали його у Чернігові на кладовищі «Яцево».

Віктор Дуброва народився 29 листопада 1982 року в селі Августівка, що в Ічнянській громаді на Прилуччині. У вересні 1989 року пішов до школи в селі Сезьки, де провчився дев'ять років. Старші класи Віктор закінчив у Дружбинському ліцеї. Далі навчався у Прилуцькому агротехнічному технікумі.

У 2001 році Віктор вступив до Київського політехнічного інституту на спеціальність «Радіотехніка» та здобув кваліфікацію радіоінженера.

«З березня 2007 року його життя було пов'язане з науково-виробничим підприємством "Сатурн". Віктор пройшов кар'єрний шлях: від звичайного інженера до завідувача лабораторії, а згодом — і до головного інженера підприємства. Він буквально жив своєю роботою. Віктор багато читав, постійно шукав нові рішення і роками не брав відпусток, віддаючи всього себе українській науці та виробництву», — повідомляють у міській раді.

 24 лютого 2022 року Віктор Дуброва став на захист Батьківщини, розпочав службу стрільцем роти охорони. Згодом його перевели до Шевченківського РТЦК та СП міста Києва, а вже у квітні 2023 року він приєднався до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

18 травня 2023 року під час виконання бойового завдання у місті Бахмут Донецької області Віктор зник безвісти. Згодом загибель військового підтвердили офіційно.

Ігор Мороз народився 27 червня 1983 року в селі Мармизівка на Прилуччині. У 1984 році його сім'я переїхала до села Лебединець.

Після закінчення Карпилівської середньої школи навчався у Прилуцькій автошколі. У 2001 році проходив строкову службу у Збройних Силах України — в артилерійському полку в місті Переяслав-Хмельницький.

У 2004 році Ігор одружився, через два роки у нього народився син.

Ігор працював механізатором у місцевому колгоспі, згодом — торговельним представником торговельної марки «Ласунка» у Варві, а до початку повномасштабного вторгнення — автослюсарем.

З перших днів повномасштабної війни Ігор добровільно вступив до лав територіальної оборони, до групи швидкого реагування Срібнянського РТЦК та СП.

«У травні 2022 року його відрядили до 54-ї бригади на Схід України. Бахмут, Спірне — це були місця, де разом із побратимами він близько двох місяців у боях утримував позиції, стримуючи натиск російського ворога».

У 2023 році за сімейними обставинами Ігор був демобілізований і перебував у резерві. Але й після повернення до цивільного життя займався волонтерством, возив на Схід усе необхідне для своїх побратимів.

«Остання така поїздка стала для нього рішенням знову взяти до рук зброю. У березні 2024 року Ігор підписав контракт із 48-ю бригадою, а згодом був прикомандирований до 117-ї бригади».

8 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Воздвиженка Покровського району Донецької області, Ігор Мороз загинув.