Наукова еліта Чернігівщини: Василь Шеболдаєв

У 1884 році Чернігівське губернське земство підбило статистику хірургічних втручань. Близько 23 відсотків усіх операцій, проведених у губернії того року, припали на одну-єдину лікарню в Конотопському повіті. На десятиліжкову повітову лікарню у Батурині, де працював 32-річний земський лікар Василь Шеболдаєв.

Сюди, у містечко з населенням кілька тисяч душ, із сусідніх повітів везли пацієнтів із грижами, катарактами, гнійниками, переломами. У Батурині оперували те, що в інших повітових лікарнях відкладали до Чернігова або не робили зовсім. До 500 операцій на рік виконувала десятка ліжок. У Москві й Петербурзі такі цифри давали хіба що великі клінічні відділення університетських клінік.

Це не випадковість і не одна вдала зима. З 1879 до 1885 року Батурин був одним із небагатьох сільських центрів Російської імперії, де земська медицина працювала не як набір амбулаторних пунктів, а як справжня хірургічна школа з власною статистикою, обладнанням і потоком пацієнтів.

Народився він далеко від Чернігівщини – 25 лютого 1852 року в Полтаві, у родині купця 2-ї гільдії Валентина Шеболдаєва. Родина дала медицині відразу п’ятьох лікарів: Василя і чотирьох його братів. Полтавська гімназія, потім медичний факультет Імператорського університету Святого Володимира в Києві, 1871–1876 роки.

Диплом він отримав у самий розпал підготовки Російської імперії до війни з Османською. Молодого випускника відправили до військового тимчасового шпиталю, і саме там, поміж пораненими 1877–1878 років, він пройшов школу польової хірургії. У звітах земства його пізніше назвуть «хірургом першого розряду» – тоді цей титул мав цілком конкретний зміст: вмію оперувати під обстрілом, без асистента, з мінімальним інструментарієм.

У 1879 році Шеболдаєв приїхав до Батурина. Містечко переживало не найкращі часи: палац Розумовського стояв занедбаний, на повну реставрацію його чекати ще понад сто років. Лікарня, заснована ще наприкінці XVIII століття з ініціативи останнього гетьмана, занепала разом із самим Батурином. Десять ліжок, скромний хірургічний інструментарій, одна операційна. У звітах земства – невеличкий пункт серед десятка таких самих.

За шість років молодий завідувач зробив із цього пункту базу, куди приїздили на стажування лікарі з інших повітів. Того року губернське земство зафіксувало: майже четверта частина всієї хірургії губернії робилася в Батурині. Не у Чернігові з його губернською лікарнею. Не в Ніжині. У сільському містечку, де ще пам’ятали козацькі сотні.

Читати далі