Мистецька Чернігівщина: Анатолій Гайдамака

Його поховали на Аскольдовій могилі навпроти хреста Героям Крут. Той хрест і той меморіал за сімнадцять років до того придумав він сам – Анатолій Гайдамака, народний художник України, уродженець села Волосківці на Менщині. У жовтні 2023-го церемонія прощання у Володимирському соборі зібрала людей, які знали його як автора десятків музеїв. А починалося все з запаху фарби у хаті, де на горищі й досі лежить полотно, що не влазило у двері.

Перше, що запамʼятала трирічна дитина, – повітряний бій над селом і власна хата у вогні. Ревла корова, верещала свиня, худобу гнали в поле, щоб не згоріла. Батько повернувся з війни інвалідом, і тільки тоді родина спромоглася відбудуватися; доти ночували по сусідах.

Дід по матері був майстровитий, із золотими руками. У ніч перед розкуркуленням устиг утекти й пересидів лихі роки на будівництві Дніпрогесу – жив на Хортиці неподалік того самого семисотлітнього дуба, який онук через півстоліття намагатиметься увічнити.

«У дитинстві все набуває поетичного забарвлення. Зима, літо, весна, ставки… Ми ж не знали, що десь там у Парижі є цивілізація, є Нью-Йорк… Здавалося, що світ починається й закінчується в нашому селі», – розповідав Гайдамака «Українському тижню» 2009 року.

Шматочок іншого світу у Волосківцях усе-таки був. Від дядька Миколи, який на подив усього села мріяв стати художником і загинув на фронті, лишилися фарби й посібники з малювання. «Памʼятаю той запах фарби. Такий несільський, ні на що не схожий, якийсь потойбічний запах», – згадував він.

Мати хотіла, щоб син пішов у лікарі. Селами тоді ходили бродячі художники-ретушери: збільшували портрети з фотокарток на документи, домальовували міські костюми, краватки, зачіски, а часом і саму людину – коли чоловік загинув на фронті, а вдова хотіла мати парний подружній портрет. Платили їм не грішми, а вечерею й ночівлею. Мати плакала: «І ти таким будеш!»

Умовив її сільський аматор Павло, який малював у клубі афіші. Він давав хлопцеві листівки, щоб перемальовував. «Моя гігантоманія саме тоді й почалася – з малесенької кольорової репродукції „Три богатирі“ Васнецова», – сміявся художник через півстоліття.

Читати далі